КРИМIНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
( Затверджений Законом від 28.12.60 ( 2000-05 ) ВВР, 1961, N 2. ст.14 )
Стаття 56 - стаття 146
Стаття 147 - стаття 205-1
Стаття 206 - стаття 263
 
                          ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

                             Глава I

                        ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

     Стаття 1. Завдання Кримінального кодексу

     Кримінальний кодекс України має завданням охорону суспільного
ладу України,  його політичної і  економічної  систем,  власності,
особи,  прав і свобод громадян і всього правопорядку від злочинних
посягань.
     Для здійснення  цього  завдання Кримінальний кодекс визначає,
які  суспільно  небезпечні  діяння  є  злочинними,  і   встановлює
покарання,   що  підлягають  застосуванню  до  осіб,  які  вчинили
злочини.
( Стаття 1 із змінами, внесеними згідно з  Указом  ПВР  N  4571-10
від 12.01.83, Законом N 2468-12 від 17.06.92 )

     Стаття 2.  ( Статтю 2 виключено на підставі Закону 
                  N 2468-12 від 17.06.92 )

     Стаття 3. Підстави кримінальної відповідальності

     Кримінальній відповідальності   і   покаранню  підлягає  лише
особа,  винна у вчиненні злочину,  тобто така,  що  умисно  або  з
необережності  вчинила  передбачене кримінальним законом суспільно
небезпечне діяння.
     Ніхто не може бути визнаний  винним  у  вчиненні  злочину,  а
також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду й
відповідно до закону.
( Стаття 3 із змінами, внесеними  згідно з Указом ПВР N 4571-10
від 12.01.83)


                             Глава II

               МЕЖІ ЧИННОСТІ КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ

     Стаття 4. Чинність Кримінального кодексу щодо діянь,
               вчинених на території України

     Усі особи,  які  вчинили  злочини   на   території   України,
підлягають відповідальності на підставі цього Кодексу.
     Питання про    кримінальну   відповідальність   дипломатичних
представників іноземних держав та інших  громадян,  які  згідно  з
чинними   законами   і   міжнародними  договорами  не  підсудні  в
кримінальних справах судам України,  в разі вчинення цими  особами
злочину на території України, вирішується дипломатичним шляхом.
( Стаття 4 із змінами, внесеними згідно з  Указом  ПВР  N  4571-10
від 12.01.83, Законом N 2468-12 від 17.06.92)

     Стаття 5. Чинність Кримінального кодексу щодо діянь,
               вчинених за межами України

     Громадяни України,  які вчинили злочини  за  межами  України,
підлягають  кримінальній  відповідальності  за цим Кодексом,  якщо
вони притягнуті до кримінальної відповідальності  або  віддані  до
суду на території України.
     На тих же підставах  несуть  відповідальність  перебуваючі  в
Україні  особи  без  громадянства,  які  вчинили злочини за межами
України.
     Якщо названі  особи  за  вчинені злочини зазнали покарання за
кордоном,  суд може відповідно пом'якшити призначене їм  покарання
або повністю звільнити винного від відбування покарання.
     Іноземні громадяни за злочини,  вчинені поза межами  України,
підлягають  відповідальності  за  кримінальними законами України у
випадках, передбачених міжнародними договорами.
( Стаття 5 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4571-10 від
12.01.83,  Законом N 2468-12 від 17.06.92 )

     Стаття 6. Чинність кримінального закону в часі

     Злочинність і караність  діяння  визначаються  законом,  який
діяв під час вчинення цього діяння.
     Закон, що усуває караність діяння  або  пом'якшує  покарання,
має  зворотну  силу,  тобто  поширюється  з  моменту  набрання ним
чинності також на діяння, вчинені до його видання.
     Закон, що  встановлює караність діяння або посилює покарання,
зворотної сили не має.
( Стаття 6 із змінами, внесеними згідно із Законом N  2547-12  від
07.07.92 )
(   Офіційне   тлумачення   положень   статті  6  див.  в  Рішенні
Конституційного Суду N 6-рп/2000 ( v006p710-00 ) від 19.04.2000 )

                            Глава III

                            ПРО ЗЛОЧИН

     Стаття 7. Поняття злочину

     Злочином визнається    передбачене    кримінальним    законом
суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на
суспільний лад  України,  його  політичну  і  економічну  системи,
власність,  особу,  політичні,  трудові,  майнові  та інші права і
свободи громадян, а так само інше передбачене кримінальним законом
суспільно небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок.
     Не є злочином дія  або  бездіяльність,  що  хоч  формально  і
містить   ознаки  будь-якого  діяння,  передбаченого  кримінальним
законом, але через малозначність не являє суспільної небезпеки.
( Стаття 7 із змінами, внесеними згідно з  Указом  ПВР  N  4571-10
від 12.01.83, Законом N 2468-12 від 17.06.92 )

     Стаття 7-1. Поняття тяжкого злочину

     Тяжкими злочинами визнаються  перелічені  в  частині  2  цієї
статті умисні діяння, що являють підвищену суспільну небезпеку.
     До  тяжких  злочинів  належать:  особливо  небезпечні злочини
проти   держави   (статті  56  -  60,  62,  63,  63-1);  порушення
рівноправності  громадян  залежно  від  їх  расової,  національної
приналежності  чи  ставлення  до релігії при обтяжуючих обставинах
(стаття  66  частини  2  і  3);  бандитизм  (стаття  69);  дії, що
дезорганізують  роботу  виправно-трудових  установ  (стаття 69-1);
контрабанда   (стаття   70);   контрабанда   наркотичних  засобів,
психотропних   речовин   або  прекурсорів  (стаття  70-1);  масові
безпорядки   (стаття   71);   пошкодження   шляхів   сполучення  і
транспортних    засобів    (стаття   78);   пошкодження   об'єктів
магістральних   нафто-,   газо-   та   нафтопродуктопроводів   при
обтяжуючих  обставинах  (стаття  78-1 частини 2 і 3); виготовлення
або  збут  підроблених  грошей цінних паперів чи білетів державних
лотерей (стаття 79); розкрадання державного або колективного майна
з   проникненням   у   приміщення  чи  інше  сховище,  або  шляхом
привласнення,   розтрати  або  зловживання  посадовим  становищем,
вчинене  повторно,  або  за попереднім зговором групою осіб, або у
великих  розмірах,  або  в  особливо  великих  розмірах (статті 81
частини  3 і 4, 82 частини 3 і 4, 83 частина 3, 84 частини 3 і 4 і
86-1);   розкрадання  державного  або  колективного  майна  шляхом
грабежу,  вчинене при обтяжуючих обставинах (стаття 82 частини 2 і
3);  розбій  з метою заволодіння державним, колективним майном або
індивідуальним  майном  громадян (статті 86 і 142); вимагательство
державного   або  колективного  майна  або  індивідуального  майна
громадян при обтяжуючих обставинах (статті 86-2 частини 2 і 3, 144
частини  2 і 3); вчинене при обтяжуючих обставинах умисне знищення
або    пошкодження    державного   чи   колективного   майна   або
індивідуального  майна  громадян  (статті  89 частини 2 і 3 та 145
частина  2);  умисне  знищення  або пошкодження майна, що належить
судді чи працівникові правоохоронного органу (стаття 189-5 частина
2);  умисне  вбивство  (статті  93, 94 і 96); умисне тяжке тілесне
ушкодження  (статті  101,  189-4  частина  2);  незаконні дії щодо
усиновлення  (удочеріння)  при обтяжуючих обставинах (стаття 115-2
частина  2);  згвалтування  (стаття  117);  захоплення  заложників
(стаття  123-1);  торгівля  людьми  (стаття  124-1); перешкодження
здійсненню  виборчого права чи роботі виборчої комісії (стаття 127
частина  2);  неправомірне використання виборчих бюлетенів, підлог
виборчих   документів   або  неправильний  підрахунок  голосів  чи
неправильне оголошення результатів виборів (стаття 128 частина 3);
крадіжка  індивідуального майна з проникненням у житло (стаття 140
частина  3);  грабіж при обтяжуючих обставинах (стаття 141 частини
2,   3   і   4);  ухилення  від  сплати  податків,  зборів,  інших
обов'язкових  платежів  при  обтяжуючих  обставинах  (стаття 148-2
частина  3);  шахрайство  з  фінансовими  ресурсами  (стаття 148-5
частина  2);  порушення  порядку  випуску (емісії) та обігу цінних
паперів  при  обтяжуючих  обставинах  (стаття  148-8  частина  4);
спекуляція  при  обтяжуючих обставинах (стаття 154 частини 2 і 3);
протидія   законній   підприємницькій   діяльності,   вчинена  при
обтяжуючих обставинах (стаття 155-8 частина 3); зловживання владою
або посадовим становищем (стаття 165 частина 2); перевищення влади
або  посадових  повноважень  при обтяжуючих обставинах (стаття 166
частини  2  і  3);  одержання хабара (стаття 168); посередництво в
хабарництві  або дача хабара при обтяжуючих обставинах (статті 169
частина  2  і  170  частина  2); притягнення завідомо невинного до
кримінальної  відповідальності  при  обтяжуючих обставинах (стаття
174   частина  2);  примушення  давати  показання  при  обтяжуючих
обставинах    (стаття   175   частина   2);   винесення   завідомо
неправосудного  вироку,  рішення,  ухвали або постанови, якщо воно
спричинило  тяжкі  наслідки  (стаття 176 частина 2); втеча з місця
позбавлення волі або з-під варти при обтяжуючих обставинах (стаття
183   частина   2);   створення   не  передбачених  законодавством
воєнізованих  формувань чи груп (стаття 187-6); посягання на життя
судді,   працівника  правоохоронного  органу,  члена  громадського
формування  з  охорони громадського порядку або військовослужбовця
(стаття   190-1);   примушування   до   виконання  чи  невиконання
цивільно-правових  зобов'язань,  вчинене при обтяжуючих обставинах
(стаття  198-2  частина 3); злісне або особливо злісне хуліганство
(стаття  206  частини  2  і 3); незаконне заволодіння транспортним
засобом, вчинене при обтяжуючих обставинах (стаття 215-3 частини 2
і   3);   угон   або   захоплення  залізничного  рухомого  складу,
повітряного,   морського   чи   річкового  судна  (стаття  217-2);
блокування  транспортних  комунікацій  (стаття  217-3  частина 3);
розкрадання  вогнестрільної  зброї, бойових припасів або вибухових
речовин (стаття 223); розкрадання радіоактивних матеріалів (стаття
228-3);  розкрадання  наркотичних засобів або психотропних речовин
при обтяжуючих обставинах (стаття 229-2 частини 2 і 3), а так само
збут або вчинене з метою збуту розкрадання, незаконні виробництво,
виготовлення,  придбання,  зберігання, перевезення або пересилання
таких  засобів  чи  речовин  (статті  229-1  і  229-2);  посів або
вирощування снотворного маку чи конопель при обтяжуючих обставинах
(стаття  229-3  частина  2);  організація  або  держання  дому для
вживання  чи  виготовлення  наркотичних  засобів  або психотропних
речовин  при  обтяжуючих  обставинах  (стаття  229-4  частина  2);
використання  коштів,  здобутих  від незаконного обігу наркотичних
засобів,   психотропних   речовин  і  прекурсорів  при  обтяжуючих
обставинах   (стаття  229-12  частина  2);  незаконне  введення  в
організм   наркотичних   засобів   або  психотропних  речовин  при
обтяжуючих  обставинах (стаття 229-15 частини 2 і 3); розкрадання,
незаконні  виготовлення, придбання, зберігання, передача чи продаж
іншим особам обладнання, призначеного для виготовлення наркотичних
засобів або психотропних речовин при обтяжуючих обставинах (стаття
229-17  частини  2  і  3);  розкрадання прекурсорів при обтяжуючих
обставинах  (стаття 229-19 частини 2 і 3); незаконні виготовлення,
придбання, зберігання, перевезення або пересилання прекурсорів при
обтяжуючих  обставинах (стаття 229-20 частини 2 і 3); непокора при
обтяжуючих   обставинах  (стаття  232  пункти  "б"  і  "в");  опір
начальникові або примушення його до порушення службових обов'язків
(стаття  234);  насильницькі  дії  щодо  начальника  (стаття 236);
порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями
при  відсутності  між  ними  відносин  підлеглості  при обтяжуючих
обставинах  (стаття  238  пункти  "б" і "в"); дезертирство (стаття
241);  умисне  знищення  або  пошкодження  військового  майна  при
обтяжуючих  обставинах  (стаття  245  пункти "б" і "в"); порушення
правил   несення  бойового  дежурства  при  обтяжуючих  обставинах
(стаття  251  пункти  "в" і "г"), зловживання військової посадової
особи  владою  чи  посадовим  становищем,  перевищення  військовою
посадовою  особою  влади  чи  посадових повноважень, бездіяльність
військової  влади при обтяжуючих обставинах (статті 254 пункти "б"
і "в", 254-2 пункти "б", "в" і "г", 254-3 пункти "б" і "в").
( Кодекс доповнено статтею  7-1  згідно  з  Указом  N  862-08  від
21.07.72; із змінами, внесеними згідно з  Указами  N  1898-08  від
23.07.73;   N  2718-08  від  17.06.74;  N  4571-10  від  12.01.83;
N  6591-10  від  29.02.84;  N  4392-11 від 31.07.87; N 4452-11 від
21.08.87; N 5723-11 від 14.04.88; N 7373-11 від 14.04.89; N 647-12
від  18.01.91,  Законами  N  1564-12  від  18.09.91; N 2468-12 від
17.06.92;   N  2935-12  від  26.01.93;  N  3351-12  від  30.06.93;
N 3582-12 від 11.11.93;  N  3888-12  від  28.01.94;  N 3890-12 від
28.01.94;  N  137/94  від  27.07.94;  N  246/94-ВР  від  15.11.94,
N 64/95-ВР від 15.02.95,  N 282/95-ВР від 11.07.95, N 79/96-ВР від
06.03.96,  N  388/96-ВР  від  02.10.96, N  530/96-ВР від 20.11.96,
N  44/97-ВР від 05.02.97, N 210/98-ВР від 24.03.98; N 60/95-ВР від
15.02.95  -  в  редакції Закону N 863-XIV ( 863-14 ) від 08.07.99;
N 974-XIV ( 974-14 ) від 15.07.99, із змінами, внесеними згідно із
Законами  N  1945-III  (  1945-14  )  від 14.09.2000,   N 1969-III
(   1969-14   )  від  21.09.2000,  N  1981-III  (  1981-14  )  від
21.09.2000 )

     Стаття 8. Вчинення злочину умисно

     Злочин визнається  вчиненим  умисно,  коли  особа,  яка  його
вчинила,  усвідомлювала суспільно небезпечний характер  своєї  дії
або бездіяльності,  передбачала її суспільно небезпечні наслідки і
бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

     Стаття 9. Вчинення злочину з необережності

     Злочин визнається вчиненим з необережності,  коли особа,  яка
його    вчинила,   передбачала   можливість   настання   суспільно
небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності,  але легковажно
розраховувала  на  їх  відвернення,  або не передбачала можливості
настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.

     Стаття 10. Відповідальність неповнолітніх

     Кримінальній відповідальності  підлягають  особи,   яким   до
вчинення злочину минуло шістнадцять років.
     Особи, які  вчинили  злочин  у  віці  від   чотирнадцяти   до
шістнадцяти  років,  підлягають кримінальній відповідальності лише
за вбивство (статті 93—98), посягання на життя  судді,  працівника
правоохоронного органу, члена громадського  формування  з  охорони
громадського  порядку  або  військовослужбовця   (стаття   190-1),
умисне  заподіяння  тілесних  ушкоджень,  що   спричинили   розлад
здоров'я (статті 101—104, 106 частина 1  та  189-4),  згвалтування
(стаття 117), крадіжку  (статті  81,  86-1,  140,  223  і  229-2),
грабіж (статті 82, 86-1, 141, 223 і  229-2),  розбій  (статті  86,
86-1, 142, 223 частина 2 і 229-2 частина 3), злісне  або  особливо
злісне   хуліганство   (стаття  206  частини  2  і  3);  незаконне
заволодіння   транспортним  засобом  (стаття  215-3);  пошкодження
об'єктів  магістральних нафто-, газо- та нафтопродуктопроводів при
обтяжуючих  обставинах  (стаття  78-1  частини  2  і  3)    умисне
знищення  або  пошкодження  державного,  колективного   майна   чи
індивідуального  майна  громадян,  що  спричинило  тяжкі  наслідки
(статті 89 частини 2 і 3 та 145 частина  2),  а  також  за  умисне
вчинення дій, які можуть викликати аварію поїзда (стаття 78).
      До особи,  яка вчинила у віці до вісімнадцяти років  злочин,
що  не становить великої суспільної небезпеки,  якщо буде визнано,
що  її  виправлення   можливе   без   застосування   кримінального
покарання,  а  також  до  особи,  яка до виповнення віку,  з якого
можлива кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне
діяння,  передбачене цим Кодексом,  суд може застосувати примусові
заходи виховного характеру, які не є кримінальним покаранням.
( Стаття 10  із  змінами,  внесеними  згідно  з  Указами  ПВР  від
27.06.61  (  342а-05  );  від  17.08.66 ( 195а-06 ); N 2368-07 від
12.12.69; N 3130-08 від 14.10.74; N 1848-09 від 23.03.77; N 647-12
від  18.01.91  та  згідно  із  Законами  N 2468-12 від 17.06.92; N
3787-12  від  23.12.93;  N  246/94-ВР  від 15.11.94, 388/96-ВР від
02.10.96, N 1981-III ( 1981-14 ) від 21.09.2000 ) 

     Стаття 11. Примусові заходи виховного характеру

     До осіб,  які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років або
суспільно  небезпечне  діяння  до виповнення віку,  з якого настає
кримінальна відповідальність,  суд може застосувати такі примусові
заходи виховного характеру:
     1) зобов'язання  публічно  або  в   іншій   формі   попросити
вибачення у потерпілого;
     2) застереження;
     3) передача  неповнолітнього  під  нагляд батькам або особам,
які їх  замінюють,  чи  під  нагляд  педагогічному  або  трудовому
колективу  за  його  згодою,  а  також  окремим  громадянам  на їх
прохання;
     4) покладання      на      неповнолітньго,     який     досяг
п'ятнадцятирічного віку  і  має  майно  або  заробіток,  обов'язку
відшкодувати заподіяні збитки;
     5) направлення      неповнолітнього      до       спеціальної
навчально-виховної   установи   для  дітей  і  підлітків  до  його
виправлення,  але на строк,  що не перевищує  трьох  років.  Умови
перебування  в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення
визначаються спеціальними положеннями.
     Суд може    також    визнати    за    необхідне    призначити
неповнолітньому громадського вихователя в  порядку,  передбаченому
відповідним Положенням.
( Стаття 11 із змінами, внесеними згідно з  Указом  ПВР  N  284-07
від 26.08.67; N  1848-09  від  23.03.77;  Законом  N  3787-12  від
23.12.93)

     Стаття 12. Неосудність

     Не підлягає кримінальній відповідальності особа,  яка під час
вчинення суспільно небезпечного діяння була в  стані  неосудності,
тобто не могла усвідомлювати своїх дій або керувати ними внаслідок
хронічної   душевної   хвороби,   тимчасового   розладу   душевної
діяльності,  слабоумства  чи  іншого хворобливого стану.  До такої
особи за призначенням суду можуть застосовуватись примусові заходи
медичного характеру.
     Не підлягає покаранню також особа, яка вчинила злочин в стані
осудності,  але  до  винесення  судом  вироку захворіла на душевну
хворобу,  що позбавляє її можливості усвідомлювати  свої  дії  або
керувати   ними.  До  такої  особи  за  призначенням  суду  можуть
застосовуватись примусові  заходи  медичного  характеру,  а  після
одужання вона може підлягати покаранню.

     Стаття 13. Примусові заходи медичного характеру

     До осіб,  які  вчинили  суспільно  небезпечні  діяння в стані
неосудності  або  вчинили  такі  діяння  в  стані  осудності,  але
захворіли  до винесення вироку або під час відбування покарання на
душевну хворобу, що позбавляє їх можливості усвідомлювати свої дії
або  керувати  ними,  судом  може  бути застосовано такі примусові
заходи медичного характеру, що здійснюються лікувальними закладами
органів охорони здоров'я:
     1) поміщення в психіатричну лікарню з звичайним наглядом;
     2) поміщення в психіатричну лікарню з посиленим наглядом;
     3) поміщення в психіатричну лікарню з  суворим  наглядом.
     Суд, визнавши    необхідним   призначити   примусовий   захід
медичного  характеру,  обирає  його  вид  залежно  від   душевного
захворювання  особи,  характеру і ступеня суспільної небезпечності
вчиненого нею діяння.
     Поміщення в  психіатричну  лікарню  з звичайним наглядом може
бути  застосоване  судом  щодо  душевнохворого,  який   за   своїм
психічним  станом  і  характером  вчиненого суспільно небезпечного
діяння потребує тримання  в  лікарні  і  лікування  в  примусовому
порядку.
     Поміщення в психіатричну лікарню з  посиленим  наглядом  може
бути застосоване судом щодо душевнохворого,  який вчинив суспільно
небезпечне діяння,  не зв'язане з посяганням на життя громадян,  і
за  психічним станом не являє загрози для оточуючих,  але потребує
тримання в лікарні і лікування в умовах посиленого нагляду.
     Поміщення в психіатричну лікарню з суворим наглядом може бути
застосоване судом щодо душевнохворого,  який  за  своїм  психічним
станом  і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння являє
особливу небезпеку для суспільства і потребує тримання в лікарні і
лікування в умовах суворого нагляду.
     Осіб, поміщених  у  психіатричні  лікарні  з  посиленим   або
суворим  наглядом,  тримають  в  умовах,  що виключають можливість
вчинення ними нового суспільно небезпечного діяння.
     Якщо не    буде    визнано    необхідним    застосування   до
душевнохворого примусових заходів медичного характеру,  а так само
в  разі  припинення  застосування  таких заходів суд може передати
його  на  піклування  родичам  чи   опікунам   при   обов'язковому
лікарському нагляді.
( Стаття 13 із змінами, внесеними згідно з Указом  ПВР  N  5397-11
від 10.02.88 )

     Стаття 14. Відповідальність за злочин, вчинений
                в стані сп'яніння

     Особа, яка вчинила злочин в стані сп'яніння,  не звільняється
від кримінальної відповідальності.
     Суд, незалежно від призначеного кримінального покарання, може
направити на  примусове  лікування  особу,  засуджену  за  злочин,
вчинений на грунті алкоголізму чи наркоманії.  Примусове лікування
цих осіб провадиться,  залежно від міри  кримінального  покарання,
відповідно  у  місцях  позбавлення  волі  або спеціальних медичних
закладах.
     Припинення примусового лікування провадиться судом у порядку,
встановленому    Кримінально-процесуальним     кодексом    України
( 1001-05, 1002-05, 1003-05 ).
     В разі  вчинення  злочину  особою,  яка  зловживає  спиртними
напоями або наркотичними засобами і ставить у зв'язку з цим себе і
свою   сім'ю   в   тяжке   матеріальне  становище,  суд,  поряд  з
застосуванням за  вчинений  злочин  покарання,  не  пов'язаного  з
позбавленням   волі,   може   за   клопотанням  членів  її  сім'ї,
профспілкової чи іншої громадської організації,  прокурора, органу
опіки  і  піклування  або лікувальної установи визнати її обмежено
дієздатною.  Над цією особою встановлюється піклування в  порядку,
передбаченому Кодексом про шлюб та сім'ю України ( 2006-07 ).
( Стаття 14 із змінами, внеесеними згідно з Указами ПВР N  1879-08
від 03.07.73; N 2281-09 від  01.07.77;  N  4452-11  від  21.08.87;
Законом N 2468-12 від 17.06.92 )

     Стаття  15. Необхідна оборона

     Кожна особа має право  на  необхідну  оборону  незалежно  від
можливості уникнути посягання або звернутися за допомогою до інших
осіб чи органів влади.
     Необхідною обороною  визнаються дії,  вчинені з метою захисту
інтересів  чи  прав  особи,  яка  захищається,  або  іншої  особи,
інтересів  суспільства  або  держави  від  суспільно  небезпечного
посягання шляхом завдання шкоди тому,  хто посягає,  якщо такі дії
були   зумовлені  потребою  негайного  відвернення  чи  припинення
посягання.
     Не є  злочином застосування зброї або будь-яких інших засобів
чи предметів,  незалежно від наслідків,  якщо воно  здійснено  для
захисту   від   нападу  озброєної  особи  чи  нападу  групи  осіб,
відвернення протиправного насильницького проникнення  у  житло  чи
інше  приміщення  або  якщо особа,  яка здійснює захист,  не могла
внаслідок переляку або сильного душевного хвилювання, спричиненого
суспільно   небезпечними   діями,  оцінити  відповідність  захисту
характерові посягання.
     Перевищення меж необхідної оборони,  тобто завдання тому, хто
посягає,  шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання чи
обстановці   захисту,  тягне  за  собою  відповідальність  лише  у
випадках, спеціально передбачених кримінальним законом.
     Дії потерпілого  та  інших  осіб безпосередньо після вчинення
посягання,  спрямовані на затримання особи,  яка вчинила напад,  і
доставлення   її   відповідним   органам   влади   як   правомірні
прирівнюються до необхідної оборони,  якщо вони були необхідні для
затримання  і  відповідали  небезпечності  посягання  і обстановці
затримання злочинця.
( Стаття 15 із змінами, внесеними згідно із Законами N 2468-12 
від 17.06.92, N 2933-12 від 26.01.93 )

     Стаття 16. Крайня необхідність

     Не є злочином дія,  яка хоч і  підпадає  під  ознаки  діяння,
передбаченого  кримінальним законом,  але вчинена в стані крайньої
необхідності,  тобто для усунення небезпеки, що загрожує інтересам
держави,  громадським  інтересам,  особі чи правам цієї людини або
інших громадян,  якщо цю небезпеку за даних обставин не можна було
усунути іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж
відвернута шкода.
( Стаття 16 із змінами, внесеними згідно з Законом N  2468-12  від
17.06.92 )

     Стаття  17. Відповідальність за готування до злочину і
                 за замах на злочин

     Готуванням до злочину визнається підшукання або пристосування
засобів  чи  знарядь  або  інше умисне створення умов для вчинення
злочину.
     Замахом на   злочин   визнається  умисна  дія,  безпосередньо
спрямована на вчинення злочину,  якщо при  цьому  злочин  не  було
доведено до кінця з причин, що не залежали від волі винного.
     Покарання за готування  до  злочину  і  за  замах  на  злочин
призначається  за  законом,  який  передбачає  відповідальність за
даний злочин.
     Призначаючи покарання,   суд   враховує  характер  і  ступінь
суспільної небезпечності дій,  вчинених винним, ступінь здійснення
злочинного наміру і причини,  через які злочин не було доведено до
кінця.

     Стаття  18. Добровільна відмова від вчинення злочину

     Особа, яка добровільно відмовилася від доведення  злочину  до
кінця,  підлягає  кримінальній  відповідальності лише в тому разі,
коли фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину.

     Стаття  19. Співучасть

     Співучастю визнається умисна спільна участь двох  або  більше
осіб у вчиненні злочину.
     Співучасниками злочину,  поряд  з   виконавцями,   визнаються
організатори, підмовники і пособники.
     Виконавцем визнається  особа,   яка   безпосередньо   вчинила
злочин.
     Організатором визнається  особа,  яка  організувала  вчинення
злочину або керувала його вчиненням.
     Підмовником визнається  особа,  яка   схилила   до   вчинення
злочину.
     Пособником визнається особа,  яка  сприяла  вчиненню  злочину
порадами,  вказівками,  наданням засобів або усуненням перешкод, а
також особа,  яка заздалегідь обіцяла сховати злочинця, знаряддя і
засоби  вчинення  злочину,  сліди  злочину  або  предмети,  добуті
злочинним шляхом.
     Ступінь і  характер участі кожного з співучасників у вчиненні
злочину повинні бути враховані судом при призначенні покарання.

     Стаття  20. Переховування

     Заздалегідь не обіцяне переховування  злочинця,  а  так  само
знарядь і засобів вчинення злочину,  слідів злочину або предметів,
добутих злочинним шляхом,  тягне відповідальність лише у випадках,
спеціально передбачених статтею 186 цього Кодексу.
(  Стаття  20  в  редакції  Указу ПВР від 10.09.62 ( 461а-06 ), із
змінами, внесеними згідно із Законом N 2468-12 від 17.06.92 )

     Стаття  21. Недонесення

     Недонесення про   достовірно   відомий   підготовлюваний  або
вчинений  злочин  тягне  кримінальну   відповідальність   лише   у
випадках, спеціально передбачених статтею 187 цього Кодексу.
(  Стаття  21  в  редакції  Указу ПВР від 10.09.62 ( 461а-06 ), із
змінами, внесеними згідно із Законом N 2468-12 від 17.06.92 )


                             Глава IV

                          ПРО ПОКАРАННЯ

     Стаття  22. Мета покарання

     Покарання не тільки є карою за вчинений злочин,  але й має на
меті   виправлення  і  перевиховання  засуджених  у  дусі  чесного
ставлення до праці,  точного виконання законів,  поважання  правил
співжиття,   а   також  запобігання  вчиненню  нових  злочинів  як
засудженими, так і іншими особами.
     Покарання не  має  на  меті  завдавати фізичних страждань або
принижувати людську гідність.
( Стаття 22 із змінами, внесеними згідно з Законом N  2468-12  від
17.06.92 )

     Стаття  23. Види покарань

     До осіб,  які  вчинили  злочини,  можуть застосовуватись такі
основні покарання:
     1) позбавлення волі на певний строк;
     1-1) довічне позбавлення волі;
     2) ( Пункт 2 частини першої статті 23 виключено  на  підставі
Закону N 2175-12 від 06.03.92 )
     3) ( Пункт 3 частини першої статті 23 виключено  на  підставі
Закону N 2175-12 від 06.03.92 )
     4) виправні роботи без позбавлення волі;
     5) позбавлення  права  займати  певні  посади  або  займатися
певною діяльністю;
     6) штраф;
     7) громадська догана.
     До військовослужбовців    строкової    служби    може   також
застосовуватися покарання у вигляді направлення  в  дисциплінарний
батальйон.
     Крім основних покарань,  до засуджених можуть застосовуватися
такі додаткові покарання:
     1) конфіскація майна;
     2)  позбавлення  військового,  спеціального  звання,  рангу,
чину, кваліфікаційного класу;     
     3) позбавлення батьківських прав.
     Позбавлення права  займати  певні посади або займатися певною
діяльністю і штраф можуть застосовуватись не  тільки  як  основні,
але й як додаткові покарання.
( Стаття 23 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР  N  4290-10
від 16.11.82, N 4995-11  від  01.12.87,  Законами  N  2175-12  від
06.03.92,  N  2547-12  від  07.07.92,  N  282/95-ВР  від 11.07.95,
N 1483-III ( 1483-14 ) від 22.02.2000 )

     Стаття  24. ( Статтю 24 виключено на підставі Закону
                   N 1483-III ( 1483-14 ) від 22.02.2000 )
                   Виняткова міра покарання — смертна кара

( Положення статті 24 Загальної частини, які передбачають смертну
  кару  як  вид  покарання,  втратили  чинність  як  такі,  що  є
  неконституційними,  на підставі  Рішення  Конституційного  Суду
  N 11-рп/99 ( v011p710-99 ) від 29.12.99 )

     Як виняткова  міра  покарання,  до  її  повного   скасування,
допускається  застосування смертної кари — розстрілу — за особливо
тяжкі злочини у  випадках,  спеціально  передбачених  в  Особливій
частині цього Кодексу.
     Не можуть бути засуджені  до  смертної  кари  особи,  які  не
досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку,  і жінки, що
були в стані вагітності під час вчинення  злочину  або  на  момент
винесення вироку.  Смертну кару не може бути застосовано до жінки,
яка перебуває в стані вагітності на момент виконання вироку.
( Стаття 24  із  змінами,  внесеними  згідно  з  Указами  ПВР  від
27.06.61    (   342а-05   );   21.07.61   (   383а-05);   10.09.62
( 461а-06 ), Законом N 2468-12 від 17.06.92 )

     Стаття  25. Позбавлення волі на певний строк

     Позбавлення волі встановлюється на строк від трьох місяців до
десяти  років,  а  за  особливо  тяжкі  злочини,  за  злочини,  що
спричинили особливо тяжкі наслідки,  і  для  особливо  небезпечних
рецидивістів  у випадках,  передбачених цим Кодексом,  - не більше
п'ятнадцяти  років.  При  заміні  в  порядку помилування довічного
позбавлення  волі позбавленням волі на певний строк воно може бути
призначено  і  на  строк  понад  п'ятнадцять  років, але не більше
двадцяти п'яти.
     При призначенні  покарання особі,  яка не досягла до вчинення
злочину вісімнадцятирічного віку,  строк позбавлення волі не  може
перевищувати десяти років.
     Відбування покарання у вигляді позбавлення  волі  за  вироком
суду   призначається   у   виправно-трудових  колоніях-поселеннях,
колоніях загального, посиленого, суворого і особливого режимів або
в   тюрмі,  а  також  у  виховно-трудових  колоніях  загального  і
посиленого режимів.
     Відбування покарання     у     виправно-трудових     колоніях
призначається чоловікам:
     засуджуваним уперше до позбавлення волі за злочини, вчинені з
необережності,  — у  колоніях-поселеннях  для  осіб,  які  вчинили
злочини з необережності;
     засудженим уперше до позбавлення  волі  на  строк  не  більше
п'яти  років  за  умисні  злочини,  які  не  є  тяжкими,  а  саме:
розкрадання державного або колективного майна шляхом крадіжки  без
обтяжуючих обставин (стаття 81 частина 1);  розкрадання державного
або колективного майна шляхом шахрайства без  обтяжуючих  обставин
(стаття  83  частина  1);  розкрадання державного або колективного
майна шляхом  привласнення,  розтрати  або  зловживання  службовим
станом  без  обтяжуючих  обставин  (стаття  84 частина 1);  умисне
знищення або пошкодження державного  або  колективного  майна  без
обтяжуючих  обставин  (стаття  89  частина  1);  умисне  вбивство,
вчинене  в  стані  сильного  душевного  хвилювання  (стаття   95);
вбивство  при  перевищенні  меж  необхідної  оборони  (стаття 97);
умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (стаття 102);  умисне
тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, заподіяне в стані
сильного душевного  хвилювання  (стаття  103);  заподіяння  тяжких
тілесних  ушкоджень при перевищенні меж необхідної оборони (стаття
104);  умисне легке тілесне ушкодження  (стаття  106  частина  1);
незаконне проведення аборту (стаття 109 частини 2 і 3);  залишення
в небезпеці (стаття 111 частина  2);  неподання  допомоги  хворому
особою  медичного  персоналу  (стаття  113);  ухилення  від сплати
аліментів на утримування дітей (стаття 114); наклеп (стаття  125);
крадіжка   без   обтяжуючих   обставин  (стаття  140  частина  1);
шахрайство без обтяжуючих обставин (стаття 143 частина 1);  випуск
недоброякісної   промислової   продукції  (стаття  147);  фіктивне
підприємництво (стаття 148-4 частина 2);  шахрайство з фінансовими
ресурсами  (стаття  148-5  частина 1);  незаконне збирання з метою
використання або використання відомостей, що становлять комерційну
таємницю (стаття 148-6); розголошення комерційної таємниці (стаття
148-7);  порушення порядку випуску (емісії) цінних паперів (стаття
148-8 частина 2); виготовлення спиртних  напоїв  і  торгівля  ними
(стаття 149); підробка знаків поштової оплати і  проїзних  квитків
(стаття 153); незаконне виготовлення, підробка,  використання  або
збут незаконно  виготовлених  і  одержаних  чи  підроблених  марок
акцизного  збору (стаття 153-1); незаконне виготовлення, підробка,
використання  або  збут  незаконно  виготовлених  і  одержаних  чи
підроблених  контрольних марок для маркування упаковок примірників
аудіовізуальних  творів та фонограм (стаття 153-2); спекуляція без
обтяжуючих обставин (стаття 154 частина 1); обман покупців (стаття
155  частина  2);  обман  замовників  (стаття  155-1  частина  2);
одержання  незаконної  винагороди від громадян за виконання робіт,
зв'язаних  з  обслуговуванням  населення (стаття 155-2 частина 2);
порушення  правил  торгівлі  (стаття  155-3 частини 1 і 2); штучне
підвищення   і   підтримання   високих  цін  на  товари  народного
споживання   та   послуги   населенню  (стаття  155-5);  незаконна
торговельна  діяльність  без  обтяжуючих  обставин  (стаття  155-6
частина  1);  приховування  банкрутства  (стаття  156-2); фіктивне
банкрутство  (стаття  156-3  частина 2); зговір про фіксування цін
(стаття  155-7  частини  1  і  2);  порушення  ветеринарних правил
(стаття  157);  незаконна  порубка  лісу  (стаття  160); незаконне
полювання  (стаття  161  частина  2);  незаконне  заняття  рибним,
звіриним   або  іншим  водним  добувним  промислом  (стаття  162);
незаконне  видобування  корисних  копалин  без обтяжуючих обставин
(стаття    162-1   частина   1);   порушення   законодавства   про
континентальний  шельф  України (стаття 163-1); зловживання владою
або  службовим  станом без обтяжуючих обставин (стаття 165 частина
1);  перевищення  влади  або  службових повноважень без обтяжуючих
обставин  (стаття  166 частина 1); провокація хабара (стаття 171);
посадовий  підлог  без обтяжуючих обставин (стаття 172 частина 1);
завідомо  неправдивий  донос  (стаття  177);  завідомо  неправдиве
показання  (стаття 178); утаювання майна, що підлягає конфіскації,
або  утаювання  чи  розтрата майна, на яке накладено арешт або яке
описано  (стаття  182  частина  2); недонесення про злочин (стаття
187); ухилення військовозобов'язаного від учбових або перевірочних
зборів   (стаття   192  частина  1);  викрадення  або  пошкодження
документів,  штампів,  печаток без обтяжуючих обставин (стаття 193
частина 1); купівля, продаж або інша оплатна передача чи одержання
посвідчення   або   іншого  офіційного  документа  без  обтяжуючих
обставин  (стаття 193-1 частина 1); підробка документів, штампів і
печаток,  збут  їх  та використання підроблених документів (стаття
194  частини  1  і  2);  знищення,  підробка  або заміна вузлів та
агрегатів   транспортного   засобу   (стаття   194-1);   доведення
неповнолітнього  до  стану сп'яніння (стаття 208-1); придбання або
збут  майна,  завідомо  здобутого  злочинним  шляхом  (стаття  213
частини 1, 2 і 3); порушення правил безпеки на вибуховонебезпечних
підприємствах  або  у  вибуховонебезпечних  цехах  без  обтяжуючих
обставин (стаття 220 частина 1); - у колоніях-поселеннях для осіб,
які вчинили умисні злочини;
     засуджуваним уперше до позбавлення волі за умисні злочини, що
не  є  тяжкими,  за винятком перелічених в абзаці 3 частини 4 цієї
статті, — у колоніях загального режиму;
     засуджуваним уперше  до позбавлення волі за тяжкі злочини — у
колоніях посиленого режиму;
     засуджуваним за  особливо  небезпечні  злочини  проти держави
(статті 56-60,  62,  63,  63-1)  або  тим,  які  раніше  відбували
покарання у  вигляді  позбавлення  волі,  —  у  колоніях  суворого
режиму;
     визнаним особливо небезпечними  рецидивістами  —  у  колоніях
особливого режиму.
     Засуджуваним до позбавлення волі жінкам відбування  покарання
у  виправно-трудових  колоніях  призначається:  визнаним  особливо
небезпечними рецидивістками,  а  також  засуджуваним  за  особливо
небезпечні злочини проти держави (статті 56-60,  62, 63, 63-1) — у
колоніях суворого режиму;  засуджуваним уперше до позбавлення волі
за злочини,  вчинені з необережності,  — у колоніях-поселеннях для
осіб,  які вчинили злочини з необережності; засуджуваним уперше за
умисні злочини,  перелічені в абзаці 3 частини 4 цієї статті,  — у
колоніях-поселеннях для осіб,  які вчинили умисні  злочини;  іншим
засуджуваним  до  позбавлення  волі жінкам — у колоніях загального
режиму.
     Відбування покарання      у     виховно-трудових     колоніях
призначається:
     неповнолітнім чоловічої   статі,   засуджуваним   уперше   до
позбавлення волі, а також неповнолітнім жіночої статі — у колоніях
загального режиму;
     неповнолітнім чоловічої статі, які раніше відбували покарання
у вигляді позбавлення волі, — у колоніях посиленого режиму.
     Залежно від  характеру   і   ступеня   суспільної   небезпеки
вчиненого злочину,  особи винного та інших обставин справи суд, із
зазначенням мотивів прийнятого рішення, може призначити відбування
позбавлення   волі:   засудженим  уперше  за  злочини,  вчинені  з
необережності,  а також за умисні злочини,  перелічені в абзаці  3
частини  4 цієї статті,  — у виправно-трудових колоніях загального
режиму;  іншим засудженим до позбавлення  волі,  але  не  визнаним
особливо небезпечними рецидивістами — у виправно-трудових колоніях
будь-якого   виду,    крім    колоній    особливого    режиму    і
колоній-поселень;  засудженим  неповнолітнім  чоловічої  статі — у
виховно-трудових  колоніях  загального  режиму   замість   колоній
посиленого режиму.
     Позбавлення волі у вигляді ув'язнення в тюрмі на  весь  строк
покарання або частину його може бути призначено:
     особливо небезпечним рецидивістам;
     особам, які  по  досягненні  вісімнадцятирічного віку вчинили
особливо небезпечні державні злочини;
     особам, які  по  досягненні  вісімнадцятирічного віку вчинили
інші тяжкі злочини і засуджуються за них до  позбавлення  волі  на
строк понад п'ять років.
     Зміна призначеного   засудженому    виду    виправно-трудової
установи   провадиться  судом  за  підставами  і  в  порядку,  які
встановлені законодавством України.
( Стаття 25  із  змінами,  внесеними  згідно  з  Указами  ПВР  від
17.08.66  (  195а-06  );  N  2368-07  від  12.12.69;  N 862-08 від
21.07.72; N 3130-08 від 14.10.74; N 1848-09 від 23.03.77; N 279-11
від  20.05.85;  N  2444-11 від 27.06.86; N 4135-11 від 12.06.87; N
8918-11  від  07.03.90, Законами N 1255-12 від 25.06.91; N 2468-12
від  17.06.92;  N  2547-12 від 07.07.92; N 3174-12 від 04.05.93; N
3582-12  від  11.11.93;  N  3888-12  від 28.01.94, N 282/95-ВР від
11.07.95,  N  323/96-ВР  від  12.07.96, N 1483-III ( 1483-14 ) від
22.02.2000,  N  1587-III  (  1587-14  ) від 23.03.2000, N 1981-III
( 1981-14 ) від 21.09.2000 )

     Стаття  25-1. Умовне засудження до позбавлення волі з
                   обов'язковим залученням засудженого до праці
                 ( Застосування  статті  25-1   зупинено   до  
                   прийняття   нового Кримінального кодексу
                   України на підставі Постанови ВР N 2359-12
                   від 16.05.92 )

     При призначенні  покарання  повнолітній  працездатній  особі,
вперше засуджуваній до позбавлення волі за умисний злочин на строк
до трьох років,  а за злочин, вчинений з необережності, — на строк
до  п'яти  років,  суд,  враховуючи  характер і ступінь суспільної
небезпеки вчиненого  злочину,  особу  винного  та  інші  обставини
справи,  а  також  можливість його виправлення і перевиховання без
ізоляції від суспільства,  але в умовах здійснення за ним нагляду,
може  постановити  про умовне засудження цієї особи до позбавлення
волі з обов'язковим залученням її на строк призначеного  покарання
до   праці   в  місцях,  що  визначаються  органами,  які  відають
виконанням вироку, з зазначенням у вироку мотивів такого рішення.
     При умовному  засудженні  до  позбавлення волі з обов'язковим
залученням засудженого до праці йому можуть бути призначені  судом
також   додаткові   міри   покарання   у  випадках  і  в  порядку,
передбачених цим Кодексом.  Правила  частини  3  статті  45  цього
Кодексу щодо таких засуджених не застосовуються.
     Умовне засудження  до   позбавлення   волі   з   обов'язковим
залученням засудженого до праці не застосовується:
     1) до осіб, засуджуваних за особливо небезпечні злочини проти
держави  (статті  56-60,  62,  63,  63-1);  бандитизм (стаття 69);
умисне вбивство (статті 93,  94,  96, 234 пункт "в"); умисне тяжке
тілесне  ушкодження (статті 101,  189-4 частина 2);  згвалтування,
вчинене  групою  осіб,  або   згвалтування   неповнолітньої,   або
згвалтування,  що  спричинило особливо тяжкі наслідки,  а так само
згвалтування малолітньої (стаття 117 частини 3 і 4); створення  не
передбачених  законодавством  воєнізованих   формувань   чи   груп
(стаття 187-6); особливо злісне хуліганство  (стаття  206  частина
3);
     2) до осіб,  яким  поряд  з  покаранням  за  вчинений  злочин
призначаються  заходи  примусового  лікування  від алкоголізму або
наркоманії,  а також тих,  які не пройшли повного курсу  лікування
венеричного захворювання;
     3) до  іноземних  громадян  та  осіб  без  громадянства,  які
засуджуються.
     Умовне засудження  до   позбавлення   волі   з   обов'язковим
залученням засудженого до праці не застосовується також:
     до осіб,  визнаних у встановленому порядку інвалідами першої,
другої і третьої груп;  до вагітних жінок;  до жінок,  що мають на
утриманні дітей віком до двох років,  а так само  до  жінок  віком
понад 55 років і чоловіків — понад 60 років;
     до військовослужбовців строкової служби, які вчинили злочини.
     Якщо умовно   засуджений   ухиляється  від  роботи  в  місці,
визначеному  органами,  які   відають   виконанням   вироку,   або
систематично  чи  злісно  порушує трудову дисципліну,  громадський
порядок  або  встановлені  для  нього  правила   проживання,   він
направляється  за  ухвалою  суду  для відбування позбавлення волі,
призначеного  вироком.  При  цьому  час  ухилення  від  роботи  не
зараховується,  а  час,  протягом якого засуджений працював,  може
бути зараховано судом частково або повністю до  строку  відбування
покарання з розрахунку день за день.
     Якщо умовно  засуджений  протягом  визначеного  судом  строку
позбавлення волі вчинив новий злочин, суд призначає йому покарання
за правилами, передбаченими статтею 43 цього Кодексу.
( Кодекс доповнено  статтею 25-1 згідно з Указом ПВР N 1848-09 від
23.03.77; із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 270-10  від
26.05.80; N 4571-10 від 12.01.83; N 647-12 від 18.01.91, Законами
N 1564-12 від 18.09.91, N 2468-12 від 17.06.92; N 3582-12 від
11.11.93, N 388/96-ВР від 02.10.96 )

     Стаття 25-2. Довічне позбавлення волі

     Довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення  особливо
тяжкого   злочину   і   застосовується   у   випадках,  спеціально
передбачених  цим  Кодексом,  якщо  суд  не  вважає   за   можливе
застосувати позбавлення волі на певний строк.
     Довічне позбавлення  волі  не  застосовується  до  осіб,  які
вчинили злочини у віці до 18 років, до осіб у віці понад 65 років,
а  також  до  жінок,  що  були в стані вагітності під час вчинення
злочину або на момент винесення вироку.
(  Кодекс  доповнено  статтею  25-2  згідно  із Законом N 1483-III
( 1483-14 ) від 22.02.2000 )

     Стаття  26. Особливо небезпечний рецидивіст

     Особливо небезпечним  рецидивістом  за вироком суду може бути
визнана:
     1)  особа,  яка  раніше була засуджена до позбавлення волі за
особливо  небезпечний  злочин проти держави (статті 56-60, 62, 63,
63-1);  бандитизм  (стаття  69); виготовлення або збут підроблених
грошей  цінних паперів чи білетів державних лотерей при обтяжуючих
обставинах  (стаття  79  частина  2);  розкрадання  державного або
колективного  майна  в  особливо  великих  розмірах (стаття 86-1);
розбій  з  метою  заволодіння  державним,  колективним  майном або
індивідуальним  майном  громадян при обтяжуючих обставинах (статті
86  частина 2 і 142 частини 2 і 3); умисне вбивство (статті 93, 94
і   234   пункт  "в");  згвалтування,  вчинене  групою  осіб,  або
згвалтування   неповнолітньої,  або  згвалтування,  що  спричинило
особливо  тяжкі  наслідки,  а  так  само  згвалтування малолітньої
(стаття  117 частини 3 і 4); захоплення заложників (стаття 123-1);
торгівля   людьми   (стаття   124-1);  створення  не  передбачених
законодавством  воєнізованих  формувань  чи  груп  (стаття 187-6);
посягання на життя судді, працівника правоохоронного органу, члена
громадського   формування   з  охорони  громадського  порядку  або
військовослужбовця    (стаття    190-1);   незаконне   заволодіння
транспортним засобом,  поєднане  з  насильством,  небезпечним  для
життя або здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого
насильства,  або  вчинене   організованою   групою   чи   особливо
небезпечним  рецидивістом  (стаття  215-3  частина  3);  угон  або
захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи
річкового    судна   (стаття   217-2);   блокування   транспортних
комунікацій  (стаття  217-3  частина 3); розкрадання радіоактивних
матеріалів  (стаття 228-3) і знову вчинила будь-який з перелічених
злочинів,  за  який вона засуджується до позбавлення волі на строк
не нижче п'яти років;
     2)  особа,  яка  раніше  двічі в будь-якій послідовності була
засуджена до позбавлення волі за особливо небезпечний злочин проти
держави  (статті  56-60,  62,  63);  бандитизм (стаття 69); масові
безпорядки  (стаття  71); виготовлення або збут підроблених грошей
цінних   паперів   чи   білетів  державних  лотерей  (стаття  79);
розкрадання  державного  або  колективного  майна  при  обтяжуючих
обставинах  (статті  81  частини 2, 3 і 4, 82 частини 2, 3 і 4, 83
частини  2  і  3,  84  частини  2  та  3  і  86-1); розбій з метою
заволодіння   державним,  колективним  майном  або  індивідуальним
майном  громадян  (статті  86  і  142); вимагательство державного,
колективного  або  індивідуального  майна,  вчинене при обтяжуючих
обставинах  (стаття 86-2 частини 2 і 3, стаття 144 частини 2 і 3);
умисне  вбивство  (статті  93,  94  і 234 пункт "в"); умисне тяжке
тілесне  ушкодження  (статті  101, 189-4 частина 2); незаконні дії
щодо  усиновлення  (удочеріння)  при обтяжуючих обставинах (стаття
115-2 частина 2); згвалтування (стаття 117); захоплення заложників
(стаття  123-1);  торгівля людьми (стаття 124-1); крадіжку, грабіж
або  шахрайство,  вчинені  при  обтяжуючих  обставинах (статті 140
частини 2 і 3, 141 частини 2 та 3 і 143 частина 2); спекуляцію при
обтяжуючих  обставинах  (стаття  154  частини  2  і  3);  протидію
законній   підприємницькій   діяльності,  вчинену  при  обтяжуючих
обставинах  (стаття  155-8  частина  3);  одержання хабара (стаття
168);   створення   не  передбачених  законодавством  воєнізованих
формувань  чи  груп  (стаття  187-6);  посягання  на  життя судді,
працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з
охорони   громадського   порядку  або  військовослужбовця  (стаття
190-1); примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових
зобов'язань,  вчинене  при  обтяжуючих  обставинах  (стаття  198-2
частина  3);  особливо  злісне хуліганство (стаття 206 частина 3);
незаконне   заволодіння   транспортним   засобом   при  обтяжуючих
обставинах  (стаття  215-3  частини  2  і  3); угон або захоплення
залізничного  рухомого складу, повітряного, морського чи річкового
судна  (стаття 217-2); блокування транспортних комунікацій (стаття
217-3   частина  3);  розкрадання  вогнестрільної  зброї,  бойових
припасів  або  вибухових речовин при обтяжуючих обставинах (стаття
223  частина  2);  розкрадання  радіоактивних  матеріалів  (стаття
228-3);    розкрадання,   незаконні   виробництво,   виготовлення,
придбання,   зберігання,   перевезення,   пересилання  наркотичних
засобів  чи психотропних речовин з метою збуту, збут таких засобів
чи  речовин  (статті 229-1 і 229-2), а так само розкрадання їх при
обтяжуючих  обставинах  (стаття  229-2  частини  2 і 3), посів або
вирощування снотворного маку чи конопель при обтяжуючих обставинах
(стаття  229-3  частина  2);  організація  або  держання  дому для
вживання  чи  виготовлення  наркотичних  засобів  або психотропних
речовин  при  обтяжуючих  обставинах  (стаття  229-4  частина  2);
використання  коштів,  здобутих  від незаконного обігу наркотичних
засобів,  психотропних  речовин  або  прекурсорів  при  обтяжуючих
обставинах   (стаття  229-12  частина  2);  незаконне  введення  в
організм   наркотичних   засобів   або  психотропних  речовин  при
обтяжуючих  обставинах (стаття 229-15 частини 2 і 3); розкрадання,
незаконні  виготовлення, придбання, зберігання, передача чи продаж
іншим особам обладнання, призначеного для виготовлення наркотичних
засобів   або  психотропних  речовин,  при  обтяжуючих  обставинах
(стаття  229-17  частини  2  і  3);  розкрадання  прекурсорів  при
обтяжуючих  обставинах  (стаття  229-19  частини 2 і 3); незаконні
виготовлення,  придбання,  зберігання, перевезення або пересилання
прекурсорів  при  обтяжуючих обставинах (стаття 229-20 частини 2 і
3), і знову вчинила будь-який з перелічених злочинів, за який вона
засуджується до позбавлення волі на строк більше трьох років;
     3) особа,  яка  раніше  три  рази  або  більше  в   будь-якій
послідовності   була  засуджена  до  позбавлення  волі  за  злісне
хуліганство (стаття 206 частина 2) або за  злочини,  перелічені  в
пункті 2 частини 1 цієї статті, і знову вчинила злісне хуліганство
або будь-який з злочинів,  перелічених у пункті 2 частини  1  цієї
статті, за який вона засуджується до позбавлення волі;
     4) особа,  яка відбуває покарання у вигляді позбавлення  волі
за  будь-який  з  злочинів,  перелічених у пунктах 2 і 3 частини 1
цієї  статті,  і  знову  вчинила  умисний  злочин,  за  який  вона
засуджується до позбавлення волі на строк не нижче п'яти років.
     Суд, розглядаючи  питання   про   визнання   особи   особливо
небезпечним   рецидивістом,   враховує   особу   винного,  ступінь
суспільної небезпечності вчинених  злочинів,  їх  мотиви,  ступінь
здійснення злочинних намірів, ступінь і характер участі у вчиненні
злочинів та інші  обставини  справи.  Рішення  суду  повинно  бути
мотивоване у вироку.
     При вирішенні питання про визнання особи особливо небезпечним
рецидивістом  не  враховується судимість за злочин,  вчинений цією
особою віком до вісімнадцяти років,  а також судимість,  яка знята
або погашена у встановленому законом порядку.
     Визнання особи особливо небезпечним рецидивістом скасовується
при знятті з неї судимості.
     Статті цього Кодексу,  що  передбачають  відповідальність  за
вчинення злочину особливо небезпечним рецидивістом, застосовуються
у випадках,  коли  особа  була  визнана  у  встановленому  законом
порядку  особливо  небезпечним  рецидивістом  до  вчинення  даного
злочину.
( Стаття 26  із  змінами,  внесеними  згідно  з  Указами  ПВР  від
27.06.61  (  342а-05  );  від  10.09.62  ( 461а-06 ), від 17.08.66
(  195а-06  ),  N  2368-07 від 12.12.69; N 1898-08 від 23.07.73; N
2718-08 від 17.06.74; 270-10 від 26.05.80; N 4571-10 від 12.01.83;
N  4392-11  від  31.07.87;  N  4452-11 від 21.08.87; N 5723-11 від
14.04.88;  N 647-12 від 18.01.91, Законами N 1564-12 від 18.09.91;
N  2468-12  від  17.06.92;  N  2935-12 від 26.01.93; N 3582-12 від
11.11.93;  N  3890-12  від  28.01.94,  N  64/95-ВР від 15.02.95, N
388/96-ВР  від 02.10.96, N 530/96-ВР від 20.11.96, N 210/98-ВР від
24.03.98,  N  60/95-ВР  від 15.02.95 - в редакції Закону N 863-XIV
(  863-14 ) від 08.07.99, із змінами, внесеними згідно із Законами
N  1945-III ( 1945-14 ) від 14.09.2000, N 1969-III ( 1969-14 ) від
21.09.2000, N 1981-III ( 1981-14 ) від 21.09.2000 ) 

     Стаття 27. ( Стаття  27 виключена на підставі Закону 
                N 2175-12 від 06.03.92 ) Заслання

     Заслання полягає  у  видаленні  засудженого  з   місця   його
проживання з обов'язковим поселенням у певній місцевості.
     Заслання і як   основне,  і  як  додаткове   покарання   може
призначатися на строк від двох до п'яти років.
     Заслання як додаткове покарання може застосовуватись  лише  у
випадках, спеціально зазначених у законі.
     Заслання не  застосовується  до  осіб,  які  не  досягли   до
вчинення злочину    вісімнадцятирічного    віку.    Заслання    не
застосовується також до вагітних жінок і до жінок,  які  мають  на
утриманні дітей до восьмирічного віку.

     Стаття 28. ( Стаття  28 виключена на підставі Закону 
                N 2175-12 від 06.03.92 ) Вислання

     Вислання полягає   у   видаленні  засудженого  з  місця  його
проживання з забороною проживання в певних місцевостях.
     Вислання і   як   основне,  і  як  додаткове  покарання  може
призначатися на строк від двох до п'яти років.
     Вислання як  додаткове  покарання може застосовуватись лише у
випадках, спеціально зазначених у законі.
     Вислання не   застосовується  до  осіб,  які  не  досягли  до
вчинення злочину вісімнадцятирічного віку.


     Стаття  29. Виправні роботи без позбавлення волі

     Виправні роботи без позбавлення волі призначаються  на  строк
від двох місяців до двох років і відбуваються відповідно до вироку
суду або за місцем роботи засудженого,  або  в  інших  місцях,  що
визначаються органами,  які відають застосуванням виправних робіт,
але в районі проживання засудженого.
     Із заробітку  засудженого  до виправних робіт без позбавлення
волі  провадиться  відрахування  в  доход   держави   у   розмірі,
встановленому вироком суду, але не більше 20 процентів.
     Особам,   визнаним   непрацездатними,  а  також  особам,  які
стали непрацездатними після постановлення вироку  суду,  суд  може
замінити виправні роботи штрафом з розрахунку  чотири  мінімальних
розміри заробітної плати штрафу за один місяць виправних робіт,  а
за злочини, що не є корисливими, з того ж розрахунку, але на  суму
не більш як п'ятдесят мінімальних розмірів заробітної  плати,  або
громадською доганою.
     Порядок відбування  виправних  робіт  без  позбавлення   волі
встановлюється законодавством України.
( Стаття 29 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР  N  2368-07
від 12.12.69; N 4571-10  від  12.01.83;  Законами  N  2468-12  від
17.06.92; N 41/95-ВР від 08.02.95 )

     Стаття  30. Наслідки ухилення від відбування виправних
                 робіт без позбавлення волі

     В разі ухилення від відбування покарання особи, засудженої до
виправних  робіт  без  позбавлення  волі  з  відбуванням за місцем
роботи, суд за поданням органу внутрішніх справ або за клопотанням
громадської  організації  чи трудового колективу може направити цю
особу для відбування  покарання  в  інші  місця,  що  визначаються
органами,  які відають застосуванням виправних робіт, але в районі
проживання засудженого.
     В разі  злісного  ухилення  від  відбування  покарання особи,
засудженої до виправних  робіт  без  позбавлення  волі,  суд  може
замінити  невідбутий  строк  виправних  робіт покаранням у вигляді
позбавлення волі на той же строк.
( Стаття 30 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР  N  2368-07
від 12.12.69; N 4571-10 від 12.01.83 )

     Стаття  31. Позбавлення права займати певні посади або
                 займатися певною діяльністю

     Позбавлення права  займати  певні посади або займатися певною
діяльністю може бути призначене судом на строк від двох  до  п'яти
років як основне або додаткове покарання.
     Це покарання  може  бути  призначено  у  випадках,  коли   за
характером  вчинених  винним  злочинів  по  посаді або при занятті
певною діяльністю суд визнає неможливим збереження  за  ним  права
займати певні посади або займатися певною діяльністю.
     Строки виконання  покарання  у  вигляді   позбавлення   права
займати  певні посади або займатися певною діяльністю обчислюються
в порядку,  встановленому Положенням про порядок і умови виконання
в   Україні   кримінальних  покарань,  не  зв'язаних  із  заходами
виправно-трудового впливу на  засуджених,  затвердженим  Президією
Верховної Ради України.
( Стаття 31 із змінами, внесеними згідно з Указом  ПВР  N  7194-10
від 22.06.84, Законами N 2468-12 від 17.06.92, N 282/95-ВР від
11.07.95 )

     Стаття  32. Штраф

     Штраф є  грошове стягнення,  що накладається судом у випадках
і межах,  встановлених в особливій частині, а також в статтях 45 і
46-1 цього Кодексу.
     Розмір  штрафу  встановлюється залежно від тяжкості вчиненого
злочину з урахуванням майнового стану винного в межах  від  десяти
до   чотирьохсот  мінімальних  розмірів  заробітної  плати,  а  за
корисливі злочини - в межах до однієї тисячі мінімальних  розмірів
заробітної плати.     У    виняткових    випадках,    передбачених
законодавчими  актами  України,  за  окремі злочини  можуть   бути
встановлені і більш високі розміри штрафу.
     В  разі  злісного  ухилення  особи   від    сплати    штрафу,
призначеного як основне покарання, суд  може  замінити  несплачену
суму штрафу покаранням у вигляді виправних робіт  без  позбавлення
волі  з  розрахунку  один  місяць  виправних  робіт   за    чотири
мінімальних розміри заробітної плати штрафу, але на строк не більш
як два роки.

     ( Частину четверту статті 32 виключено на підставі Закону
N 282/95-ВР від 11.07.95 )  При  неможливості  сплати  штрафу  суд
може постановити про заміну його громадською доганою.

     Заміна штрафу позбавленням волі і позбавлення волі штрафом не
допускається.
     Предмети, що  не  підлягають  конфіскації,  не  можуть   бути
вилучені і при стягненні штрафу. 
( Стаття 32 із  змінами,   внесеними   згідно  з   Указами  ПВР  N
4571-10 від 12.01.83;  N  4135-11  від  12.06.87;  N  6347-11  від
03.08.88,   Законами  N  2468-12  від  17.06.92,  N  41/95-ВР  від
08.02.95, N 282/95-ВР від 11.07.95, N 530/96-ВР від 20.11.96 )

     Стаття  33. Громадська догана

     Громадська догана  полягає  в  публічному  висловленні  судом
догани винному з доведенням про це в необхідних випадках до відома
громадськості через пресу або іншим способом.

     Стаття  34. Направлення військовослужбовців, які вчинили
                 злочини, в дисциплінарний батальйон і заміна
                 виправних робіт триманням на гауптвахті

     До військовослужбовців строкової служби, які вчинили злочини,
може  застосовуватися  направлення  в  дисциплінарний  батальйон у
випадках, передбачених законом, на строк від трьох місяців до двох
років, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи і
особу засудженого,  визнає доцільним замість позбавлення  волі  на
строк  до  трьох  років  застосувати  направлення в дисциплінарний
батальйон на той же строк.  Направлення в дисциплінарний батальйон
замість  позбавлення  волі  не  може застосовуватися до осіб,  які
раніше відбували покарання у вигляді позбавлення волі.
     Виправні роботи     без    позбавлення    волі    замінюються
військовослужбовцям триманням  на  гауптвахті  на  строк  до  двох
місяців.
( Стаття 34 із змінами, внесеними згідно з Указом  ПВР  N  1432-11
від 10.12.85 )

     Стаття 34-1. ( Стаття 34-1 виключена на підставі Закону
                  N 2547-12 від 07.07.92 )
                  Направлення у виховно-трудовий профілакторій

     Покарання у   вигляді    направлення    у    виховно-трудовий
профілакторій застосовується на строк до двох років.
     При призначенні  покарання   особі,   яка   засуджується   за
бродяжництво чи жебрацтво або ведення іншого паразитичного способу
життя до позбавлення волі на строк від одного до  двох  років,  за
злісне ухилення від сплати аліментів або від утримання дітей чи за
злісне порушення правил паспортної системи до позбавлення волі  на
строк до одного року, суд, ураховуючи обставини  справи  та  особу
винного, може застосовувати замість позбавлення волі  покарання  у
вигляді направлення у виховно-трудовий  профілакторій  на  той  же
строк.
     Покарання у    вигляді    направлення    у   виховно-трудовий
профілакторій не застосовується:
     1) до особливо небезпечних рецидивістів;
     2) до осіб,  які  раніше  судилися  за  особливо  небезпечний
злочин проти  держави (статті 56-60,  62,  63);  бандитизм (стаття
69);  умисне вбивство (статті 93, 94, 234 пункт "в"); умисне тяжке
тілесне ушкодження  (статті 101,  189-4 частина 2),  згвалтування,
вчинене групою  осіб,   або   згвалтування   неповнолітньої,   або
згвалтування, що  спричинило  особливо тяжкі наслідки,  а так само
згвалтування малолітньої (стаття 117 частини 3 і 4);  створення не
передбачених законодавством    військових   або   інших   збройних
формувань чи груп ( стаття  187-6);  особливо  злісне  хуліганство
(стаття 206 частина 3); бродяжництво, жебрацтво або ведення іншого
паразитичного способу життя (стаття 214);
     3) до засуджених іноземних громадян і осіб без громадянства.
     Покарання у   вигляді    направлення    у    виховно-трудовий
профілакторій не   застосовується   також   до  осіб,  які  раніше
направлялись у  виховно-трудовий  профілакторій  (протягом   трьох
років з дня звільнення з профілакторію).
     Засудженому, який  відбуває  покарання  у   виховно-трудовому
профілакторії, в   разі   ухилення   від   роботи,   злісного   чи
систематичного порушення  дисципліни   або   встановлених   правил
поведінки за      поданням     адміністрації     виховно-трудового
профілакторію суд   своєю   ухвалою   замінює   невідбутій   строк
перебування у виховно-трудовому профілакторії покаранням у вигляді
позбавлення волі на той же строк.
     Якщо засуджений протягом визначеного судом строку перебування
у виховно-трудовому профілакторії  вчинив  злочин,  суд  призначає
йому покарання   за  правилами,  передбаченими  статтею  43  цього
Кодексу.
( Кодекс доповнено статтею 34-1 згідно з Указом ПВР N 4290-10  від
16.11.82; із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4995-11  від
01.12.87, Законом N 1564-12 від 18.09.91 )

     Стаття  35. Конфіскація майна

     Конфіскація майна    полягає   в   примусовому   безоплатному
вилученні у власність держави всього  або  частини  майна,  яке  є
особистою власністю засудженого.
     Конфіскацію майна може бути  призначено  тільки  у  випадках,
передбачених цим Кодексом.
     Суд повинен вказати у  вироку,  чи  конфіскується  все  майно
засудженого  чи  його  частина;  в  останньому  разі  суд  повинен
зазначити,  яка  частина  майна  конфіскується,   або   перелічити
предмети, які конфіскуються.
     Не підлягають конфіскації предмети, необхідні для засудженого
та  осіб,  які перебувають на його утриманні,  згідно з переліком,
даним у Додатку до цього Кодексу.
( Стаття 35 із змінами, внесеними згідно з Указами  ПВР  N  862-08
від 21.07.72; N 1898-08 від  23.07.73;  N  7194-10  від  22.06.84,
Законом N 2468-12 від 17.06.92 )

     Стаття  36. Задоволення претензій за рахунок
                 конфіскованого майна

     Конфіскуючи майно,  держава  не   відповідає   за   борги   і
зобов'язання, що обтяжують майно, якщо вони виникли після того, як
орган дізнання,  попереднього слідства або суд  вжили  заходів  до
охорони майна,  і при тому без згоди органу,  який вжив заходів до
охорони цього майна.
     Щодо претензій,   які   належить   задовольнити   за  рахунок
конфіскованого майна,  держава відповідає тільки в  межах  активу,
додержуючи    черговості   задоволення   претензій,   передбаченої
цивільним і цивільно-процесуальним законодавством.
( Стаття 36 із змінами, внесеними згідно з Указом  ПВР  N  4571-10
від 12.01.83 )

     Стаття 37. Позбавлення військових, спеціальних звань,
                 рангів, чинів, кваліфікаційних класів і
                 державних нагород

     В разі засудження за тяжкий злочин особа, яка має  військове,
спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас,  може  бути
позбавлена його за вироком суду.
     В разі засудження за тяжкий злочин  особи,  яка  має  почесне
звання  або  відзначена  державною  нагородою  України,  суд   при
постановленні  вироку  вирішує  питання  про   внесення    подання
Президентові України про позбавлення засудженого почесного  звання
або державної нагороди України.
( Стаття 37 із змінами, внесеними згідно з Указом  ПВР  N  7194-10
від 22.06.84, Законами N 2468-12 від 17.06.92, N 282/95-ВР від
11.07.95 )

     Стаття  38. Позбавлення батьківських прав

     Позбавлення батьківських  прав  може  бути   застосовано   як
додаткове  покарання  лише  у  випадках,  коли  судом  встановлено
зловживання цими правами з боку винного.
     Поновлення в  батьківських  правах  можливе  лише  в порядку,
передбаченому Кодексом про шлюб та сім'ю України ( 2006-07 ).
( Стаття 38 із змінами, внесеними згідно з Указом  ПВР  N  1879-08
від 03.07.73, Законом N 2468-12 від 17.06.92 ) 


                             Глава V

            ПРО ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ І ПРО ЗВІЛЬНЕННЯ
                          ВІД ПОКАРАННЯ

     Стаття  39. Загальні начала призначення покарання

     Суд призначає покарання в межах, встановлених статтею закону,
яка  передбачає  відповідальність  за  вчинений  злочин,  у точній
відповідності з положеннями Загальної частини цього  Кодексу.  При
призначенні  покарання  суд,  керуючись правосвідомістю,  враховує
характер і ступінь  суспільної  небезпечності  вчиненого  злочину,
особу  винного  і  обставини  справи,  що  пом'якшують і обтяжують
відповідальність.
( Стаття 39 із змінами, внесеними згідно з Законом N  2468-12  від
17.06.92 )

     Стаття  40. Обставини, що пом'якшують відповідальність

     При призначенні   покарання   обставинами,   що   пом'якшують
відповідальність, визнаються:
     1) відвернення  винним  шкідливих наслідків вчиненого злочину
або  добровільне  відшкодування  завданої   втрати   чи   усунення
заподіяної шкоди;
     2) вчинення злочину  внаслідок  збігу  тяжких  особистих  або
сімейних обставин;
     3) вчинення злочину під впливом погрози чи примусу або в силу
матеріальної чи іншої залежності;
     4) вчинення   злочину   під   впливом   великого    душевного
хвилювання, викликаного неправомірними діями потерпілого;
     5) вчинення злочину при захисті  від  суспільно  небезпечного
посягання, хоч і з перевищенням меж необхідної оборони;
     6) вчинення злочину неповнолітнім;
     7) вчинення злочину жінкою в стані вагітності;
     8) щире розкаяння або  явка  з  повинною,  а  також  сприяння
розкриттю злочину.
     При призначенні  покарання  суд  може  враховувати   і   інші
пом'якшуючі обставини.

     Стаття  41. Обставини, що обтяжують відповідальність

     При призначенні    покарання    обставинами,   що   обтяжують
відповідальність, визнаються:
     1) вчинення злочину особою, що раніше вчинила якийсь злочин.
     Суд вправі, залежно від характеру першого злочину, не визнати
за ним значення обтяжуючої обставини;
     2) вчинення злочину організованою групою;
     3) вчинення  злочину  з  використанням  підлеглого або іншого
залежного стану особи, щодо якої вчинено злочин;
     4) вчинення злочину з корисливих або інших низьких мотивів;
     5) заподіяння злочином тяжких наслідків;
     6) вчинення злочину щодо малолітнього, старого або особи, яка
перебуває в безпорадному стані;
     7) підмовлення   неповнолітніх   до   вчинення   злочину  або
залучення неповнолітніх до участі в злочині;
     8) вчинення  злочину  з особливою жорстокістю або знущанням з
потерпілого;
     9) вчинення злочину з використанням умов громадського лиха;
     10) вчинення злочину загальнонебезпечним способом;
     11)  вчинення  злочину  особою,   яка   перебуває   в   стані
сп'яніння. Суд вправі, залежно від характеру злочину,  не  визнати
цю обставину обтяжуючою відповідальність;
     12) вчинення нового злочину особою, яка була взята на поруки,
на  протязі строку поручительства або на протязі одного року після
закінчення цього строку.
( Стаття 41 із змінами, внесеними згідно з Указом  ПВР  N  2368-07
від 12.12.69 )

     Стаття  42. Призначення покарання при вчиненні
                 кількох злочинів

     Якщо особу  визнано  винною  у  вчиненні  двох   або   більше
злочинів,  передбачених різними статтями кримінального закону,  ні
за один з яких її не було засуджено,  суд,  призначивши  покарання
окремо  за  кожний  злочин,  остаточно  визначає  покарання  за їх
сукупністю шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим
або  шляхом повного чи часткового складання призначених покарань у
межах,  встановлених статтею закону,  яка передбачає більш  суворе
покарання.
     До основного  покарання  може  бути  приєднано   будь-яке   з
додаткових покарань, передбачених статтями закону, що встановлюють
відповідальність за ті злочини, у вчиненні яких особу було визнано
винною.
     За тими  ж  правилами  призначається  покарання,  коли  після
винесення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще
і в іншому злочині,  вчиненому ним до винесення  вироку  в  першій
справі.  В цьому разі до строку покарання зараховується покарання,
відбуте повністю чи частково за першим вироком.

     Стаття  43. Призначення покарання за кількома вироками

     Якщо засуджений  після  винесення  вироку,  але  до   повного
відбуття   покарання,  вчинив  новий  злочин,  суд  до  покарання,
призначеного за новим  вироком,  повністю  або  частково  приєднує
невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
     При складанні покарань у порядку, передбаченому цією статтею,
загальний  строк  покарання  не повинен перевищувати максимального
строку,  встановленого  для  даного  виду покарання. При складанні
покарань  у  вигляді позбавлення волі загальний строк покарання не
повинен  перевищувати  десяти років, а за злочини, по яких законом
допускається  призначення  позбавлення волі на строк більше десяти
років,  не  повинен  перевищувати п'ятнадцяти років. При складанні
покарань  у  вигляді  довічного позбавлення волі та будь-яких менш
суворих   покарань   остаточне  покарання  за  сукупністю  вироків
визначається  шляхом  поглинання  менш  суворих  покарань довічним
позбавленням волі.

     При складанні  різновидних  основних  покарань застосовуються
такі положення:
     а) одному  дню позбавлення волі відповідає один день тримання
в дисциплінарному батальйоні;
     б) одному дню позбавлення волі відповідають три дні виправних
робіт;
     в) (  Пункт  "в"  частини  третьої  статті  43  виключено  на
підставі Закону N 2175-12 від 06.03.92 )
     г) штраф у поєднанні з іншими  видами  покарання  виконується
самостійно.
     Різновидні додаткові покарання в  усіх  випадках  виконуються
самостійно.
( Стаття 43 із змінами, внесеними згідно з Указом  ПВР  N  4290-10
від 16.11.82, Законами N  2175-12  від  06.03.92;  N  2547-12  від
07.07.92, N 1483-III ( 1483-14 ) від 22.02.2000 )

     Стаття  44. Призначення більш м'якого покарання, ніж
                 передбачено законом

     Суд, враховуючи виняткові обставини справи та особу винного і
визнаючи  необхідним призначити йому покарання нижче від найнижчої
межі, передбаченої законом за даний злочин, або перейти до іншого,
більш  м'якого  виду покарання,  може допустити таке пом'якшення з
обов'язковим зазначенням його мотивів.

     Стаття  45. Умовне засудження

     Якщо  при  призначенні  покарання  у вигляді позбавлення волі
або виправних робіт  суд,  враховуючи  обставини  справи  і  особу
винного, прийде до переконання про недоцільність відбування винним
призначеного   покарання,   він   може   ухвалити    про    умовне
незастосування  покарання  з  сплатою штрафу в межах від десяти до
двохсот  неоподатковуваних  мінімумів  доходів  громадян,   а   за
корисливі   злочини   -   в   межах   від  сорока  до  чотирьохсот
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.  У цьому разі суд  з
обов'язковим   зазначенням   у   вироку   мотивів  постановляє  не
виконувати основне  покарання,  якщо  протягом  визначеного  судом
іспитового  строку засуджений не вчинить нового злочину,  сплатить
штраф і зразковою  поведінкою  виправдає  виявлене  йому  довір'я.
Контроль  за  поведінкою  умовно  засуджених здійснюється органами
внутрішніх справ, а щодо неповнолітніх — також комісіями в справах
неповнолітніх  при  виконавчих  комітетах  місцевих  Рад  народних
депутатів відповідно до законодавства України.
     Іспитовий строк   при   умовному   засудженні  встановлюється
тривалістю від одного року  до  трьох  років.  Незастосування  при
умовному засудженні штрафу, передбаченого частиною 1 цієї  статті,
можливе лише за наявності підстав, передбачених у статті 44  цього
Кодексу.
     При умовному засудженні, крім штрафу,  передбаченого частиною
1  цієї  статті,  можуть  бути  призначені  додаткові  покарання у
вигляді позбавлення  права  займати  певні  посади  або  займатися
певною   діяльністю,   позбавлення  військового  або  спеціального
звання, позбавлення батьківських прав.
     Враховуючи обставини   справи,   особу   винного,   а   також
клопотання громадських  організацій  або  трудового  колективу  за
місцем  роботи  винного  про  його  умовне  засудження,  суд  може
передати умовно засудженого цим  організаціям  або  колективу  для
перевиховання   і   виправлення.   При   відсутності   зазначеного
клопотання суд може  покласти  на  певний  трудовий  колектив  або
особу,  за їх згодою,  обов'язок по нагляду за умовно засудженим і
проведенню з ним виховної роботи.
     В разі  систематичних  порушень  умовно  засудженим  протягом
іспитового  строку  громадського  порядку,  що  потягли  за  собою
застосування  заходів адміністративного стягнення або громадського
впливу, або у випадку його ухилення  від  сплати  штрафу,  суд  за
поданням органу внутрішніх справ, а щодо неповнолітнього  —  також
комісії в справах неповнолітніх при виконавчому комітеті  місцевої
Ради  народних  депутатів  може  винести  ухвалу  про   скасування
умовного засудження і про направлення засудженого  для  відбування
покарання, призначеного вироком.
     Якщо умовно    засуджений,   переданий   на   виправлення   і
перевиховання,  а також під  нагляд  громадській  організації  або
трудовому  колективу,  не  виправдав їх довір'я,  порушив обіцянку
зразковою поведінкою і чесною працею довести своє виправлення  або
залишив  трудовий  колектив  з  метою  ухилитись  від громадського
впливу,  то за клопотанням громадської організації  або  трудового
колективу   суд   може  винести  ухвалу  про  скасування  умовного
засудження і про направлення засудженого для відбування покарання,
призначеного вироком.
     В разі вчинення умовно засудженим протягом іспитового  строку
нового   злочину   суд  призначає  йому  покарання  за  правилами,
передбаченими статтею 43 цього Кодексу.
( Стаття 45 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР  N  2368-07
від 12.12.69; N 4571-10  від  12.01.83,  Законами  N  2175-12  від
06.03.92; N 2468-12 від 17.06.92, N 530/96-ВР від 20.11.96 )

     Стаття 46. Відстрочення виконання вироку військовослужбовцеві
                 або військовозобов'язаному у воєнний час

     У воєнний  час  виконання  вироку   про   позбавлення   волі,
винесеного  щодо  військовослужбовця  або  військовозобов'язаного,
який підлягає призову чи мобілізації,  може бути судом відстрочене
до  закінчення  воєнних  дій  з  направленням  засудженого в діючу
армію.  Суд може в цих випадках відстрочити виконання і додаткових
покарань.
     Якщо засуджений,  якого направлено в  діючу  армію,  проявить
себе   стійким   захисником   Батьківщини,   то,   за  клопотанням
відповідного військового командування, суд може звільнити його від
покарання або замінити покарання іншим, більш м'яким.
     В разі вчинення  особою,  щодо  якої  виконання  вироку  було
відстрочено,  нового  злочину,  суд  приєднує  до нового покарання
раніш призначене за правилами,  передбаченими в  статті  43  цього
Кодексу.
( Стаття 46 із змінами, внесеними згідно з Законом N  2468-12  від
17.06.92 )

     Стаття  46-1. Відстрочка виконання вироку

     При  призначенні покарання особі,  яка вперше засуджується до
позбавлення волі на  строк до  трьох  років,  суд,  з  урахуванням
характеру і ступеня суспільної небезпеки вчиненого злочину,  особи
винного  та  інших  обставин  справи,  а  також  можливості   його
виправлення  і  перевиховання  без  ізоляції від суспільства, може
відстрочити виконання вироку щодо такої особи на строк від  одного
до двох років  зі  сплатою  штрафу  в межах від десяти до двохсот
неоподатковуваних  мінімумів  доходів  громадян,  а  за  корисливі
злочини  -  в  межах  від  сорока до чотирьохсот неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян. Незастосування у таких випадках штрафу
можливе лише за наявності підстав,  передбачених у статті 44 цього
Кодексу.
     При  відстрочці  виконання   вироку   суд,    крім    штрафу,
передбаченого  частиною  1 цієї статті,  може призначити додаткові
покарання у вигляді конфіскації майна,  позбавлення права  займати
певні   посади   або   займатися  певною  діяльністю,  позбавлення
військового  або  спеціального  звання,  позбавлення  батьківських
прав.  Суд може відстрочити і виконання додаткових покарань,  крім
штрафу.
     При призначенні покарання  вагітним  жінкам  і  жінкам,  які
мають дітей віком до трьох років, крім засуджених  до  позбавлення
волі на строк більш як п'ять років  за  тяжкі  злочини,  суд  може
відстрочити виконання вироку. Термін відстрочки визначається судом
в межах строку, на який за чинним законодавством жінку  може  бути
звільнено  від  роботи  у  зв'язку  з  вагітністю,  родами  і   до
досягнення дитиною трирічного віку.
     Відстрочка виконання  вироку  не  застосовується   до   осіб,
перелічених  у  пунктах  1  і  2 частини третьої статті 25-1 цього
Кодексу.
     При відстрочці   виконання   вироку   суд   може  зобов'язати
засудженого в певний строк усунути заподіяну шкоду, піти на роботу
або навчання, не змінювати без згоди органу внутрішніх справ місце
проживання,  повідомляти ці органи  про  зміну  місця  роботи  або
навчання,  періодично з'являтися для реєстрації в орган внутрішніх
справ.  Суд може  зобов'язати  засудженого  не  відвідувати  певні
місця, не виїжджати з місця постійного проживання без повідомлення
органу внутрішніх справ,  пройти курс  лікування  при  зловживанні
спиртними  напоями  або  вживанні  наркотичних речовин,  попросити
публічно  або  в  іншій  формі  пробачення  у  потерпілого,   якщо
виконання  цих обов'язків може сприяти виправленню і перевихованню
засудженого.  Суд може також покласти на певний трудовий  колектив
або  особу,  за  їх  згодою,  обов'язок по нагляду за засудженим і
проведенню з ним виховної роботи.
     Контроль за поведінкою засуджених, щодо яких виконання вироку
до позбавлення волі відстрочено,  здійснюється органами внутрішніх
справ,  а  щодо  неповнолітніх  —  також  і  комісіями  в  справах
неповнолітніх  при  виконавчих  комітетах  місцевих  Рад  народних
депутатів відповідно до законодавства України.
     Якщо засуджений,  щодо якого виконання вироку до  позбавлення
волі  відстрочено,  не  виконує покладені на нього судом обов'язки
або  допускає   порушення   громадського   порядку   чи   трудової
дисципліни,    що    потягли   за   собою   застосування   заходів
адміністративного  стягнення  або   заходів   дисциплінарного   чи
громадського впливу, або  ухиляється  від  сплати  штрафу,  то  за
поданням органу внутрішніх справ, комісії в справах  неповнолітніх
при виконавчому комітеті  місцевої  Ради  народних  депутатів  або
трудового колективу, на який покладено  обов'язок  по  нагляду  за
засудженим і проведенню з ним виховної роботи,  суд  може  винести
ухвалу про скасування відстрочки виконання вироку  до  позбавлення
волі і про  направлення  засудженого  для  відбування  позбавлення
волі, призначеного вироком.
     По скінченні  строку  відстрочки  виконання  вироку  суд   за
поданням органу, який здійснює контроль за поведінкою засудженого,
залежно від ставлення до  праці  або  навчання  засудженого,  його
поведінки протягом встановленого судом строку відстрочки виконання
вироку виносить ухвалу про звільнення  засудженого  від  покарання
або  про  направлення засудженого для відбування позбавлення волі,
призначеного вироком.
     У разі  вчинення  засудженим  у  період  відстрочки виконання
вироку нового злочину суд  приєднує  до  нового  покарання  раніше
призначене за правилами, передбаченими статтею 43 цього Кодексу.
( Кодекс доповнено статтею 46-1 згідно з Указом ПВР N 1848-09  від
23.03.77; із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4571-10  від
12.01.83,  Законами  N  2468-12  від  17.06.92;  N  137/94-ВР  від
27.07.94, N 530/96-ВР від 20.11.96 )

     Стаття 46-2. Відстрочка відбування покарання вагітним
                  жінкам і жінкам, які мають дітей віком до
                  трьох років

     Засудженим жінкам, які  завагітніли  або  народили дітей під
час відбування покарання, крім засуджених до позбавлення  волі  на
строк більш як п'ять років  за  тяжкі  злочини,  суд  за  поданням
адміністрації виправно-трудової установи, погодженим з прокурором,
може  відстрочити  відбування   покарання.    Термін    відстрочки
визначається  судом  в  межах  строку,  на    який    за    чинним
законодавством жінку може бути звільнено від роботи  у  зв'язку  з
вагітністю, родами і до досягнення дитиною трирічного віку.
     Відстрочка відбування покарання застосовується до засудженої,
яка має сім'ю  або  родичів,  що  дали  згоду  на  сумісне  з  нею
проживання, чи яка має можливість самостійно забезпечити  належні
умови для виховання дитини.
     Контроль за поведінкою жінок, щодо яких відбування  покарання
відстрочено, здійснюється  органами  внутрішніх  справ  за  місцем
проживання.
     Якщо засуджена, щодо якої відбування  покарання  відстрочено,
відмовляється від дитини, передала її у дитячий будинок, зникла  з
місця проживання або ухиляється від виховання дитини,  догляду  за
нею, допускає  порушення  громадського  порядку,  за  що  письмово
більше  двох  разів  попереджувалася,  суд  за  поданням    органу
внутрішніх справ може прийняти рішення про  скасування  відстрочки
відбування покарання і про направлення засудженої  до  відповідної
установи для відбування покарання, призначеного за вироком.
     Після досягнення дитиною трирічного віку або в разі її смерті
суд за поданням органу,  який  здійснює  контроль  за  засудженою,
залежно від її поведінки протягом  встановленої  судом  відстрочки
відбування  покарання  може  прийняти  рішення   про    звільнення
засудженої від відбування покарання  або  про  заміну  його  більш
м'яким покаранням або про направлення  засудженої  до  відповідної
установи для відбування покарання, призначеного за вироком.
     У разі  відновлення  відбування  покарання,  призначеного  за
вироком, суд може повністю або частково зарахувати час  відстрочки
до строку відбування покарання.
     Якщо  в  період  відстрочки  відбування  покарання  засуджена
вчинила новий злочин, суд призначає  їй  покарання  за  правилами,
передбаченими статтею 43 цього Кодексу.
( Кодекс доповнено  статтею  46-2  згідно  із  Законом  України  N
137/94-ВР від 27.07.94 )

     Стаття  47. Зарахування попереднього ув'язнення

     Попереднє ув'язнення зараховується судом до строку  покарання
при  засудженні до позбавлення волі і направлення в дисциплінарний
батальйон день за день,  при засудженні до виправних робіт —  день
за три дні.
     При засудженні  до  інших  мір  покарання   суд,   враховуючи
попереднє  ув'язнення,  може  пом'якшити  покарання  або  повністю
звільнити від нього засудженого.
( Стаття 47 із змінами, внесеними згідно з Указом  ПВР  N  4290-10
від 16.11.82, Законами N  2175-12  від  06.03.92;  N  2547-12  від
07.07.92 )

     Стаття  47-1. Зарахування часу перебування під вартою

     Час перебування  під  вартою  особи,  умовно  засудженої   до
позбавлення  волі з обов'язковим залученням до праці зараховується
до строку призначеного вироком суду покарання з розрахунку день за
день.
( Кодекс доповнено статтею 47-1 згідно з Указом ПВР N 1848-09  від
23.03.77 )

     Стаття  48. Давність притягнення до кримінальної
                 відповідальності

     Особу не    може    бути    притягнуто    до     кримінальної
відповідальності,  якщо  з  дня  вчинення  нею злочину минули такі
строки:
     1) один   рік   з   дня   вчинення   будь-якого  з  злочинів,
передбачених статтями 106 і 125 частина 1,  або злочину,  за  який
згідно  з  законом може бути призначено покарання не більш суворе,
ніж виправні роботи або направлення в дисциплінарний батальйон;
     2) три роки з дня вчинення злочину,  за який згідно з законом
може бути призначено позбавлення волі на строк  не  більше  двох
років, (крім злочинів, передбачених статтями, які вказані в пункті
1 цієї статті);
     3) п'ять  років  з  дня  вчинення  злочину,  за який згідно з
законом може бути призначено позбавлення волі на строк  не  більше
п'яти років;
     4) десять років з дня вчинення  злочину,  за  який  згідно  з
законом   може   бути   призначено  більш  суворе  покарання,  ніж
позбавлення волі строком на п'ять років.
     Перебіг давності переривається,  якщо до скінчення зазначених
у законі строків особа вчинить новий  злочин,  за  який  згідно  з
законом може бути призначено позбавлення волі на строк більше двох
років.  Обчислення давності в цьому  разі  починається  з  моменту
вчинення нового злочину.
     Перебіг давності зупиняється, коли особа, яка вчинила злочин,
скриється  від слідства або суду.  В цих випадках перебіг давності
відновлюється з моменту затримання особи або явки її  з  повинною.
При   цьому   особу   не  може  бути  притягнуто  до  кримінальної
відповідальності,  якщо   від   часу   вчинення   злочину   минуло
п'ятнадцять  років  і  давність не була перервана вчиненням нового
злочину.
     Питання про   застосування  давності  до  особи,  що  вчинила
злочин,  за  який  згідно  з  законом може бути призначено довічне
позбавлення  волі,  вирішується судом. Якщо суд не визнає можливим
застосувати  давність,  довічне  позбавлення  волі  не  може  бути
призначено і замінюється позбавленням волі на певний строк.
( Стаття  48  із  змінено  згідно  з  Указом  ПВР  N  2159-07  від
18.08.69,  Законами N 2175-12 від 06.03.92, N 1483-III ( 1483-14 )
від 22.02.2000 )

     Стаття  49. Давність виконання обвинувального вироку

     Обвинувальний вирок   не   виконується,  якщо  його  не  було
виконано в такі строки,  рахуючи з дня набрання  вироком  законної
сили:
     1) один рік — при засудженні до покарання не більш  суворого,
ніж виправні роботи або направлення в дисциплінарний батальйон;
     2) три роки — при засудженні до позбавлення волі на строк  не
більше двох років;
     3) п'ять років — при засудженні до позбавлення волі на  строк
не більше п'яти років;
     4) десять років — при засудженні до більш суворого покарання,
ніж позбавлення волі строком на п'ять років.
     Перебіг давності переривається, якщо засуджений ухилиться від
відбуття  покарання або вчинить до скінчення строків новий злочин,
за який судом призначено покарання у вигляді позбавлення  волі  на
строк  не  менше одного року.  Обчислення давності в разі вчинення
нового злочину починається з  моменту  його  вчинення,  а  в  разі
ухилення від відбуття покарання — з моменту з'явлення для відбуття
покарання або з моменту затримання засудженого,  що переховувався.
При цьому обвинувальний вирок не може бути виконано, якщо від часу
його  винесення  минуло  п'ятнадцять  років  і  давність  не  була
перервана вчиненням нового злочину.
     Питання  про  застосування  давності  до особи, засудженої до
довічного  позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає
можливим    застосувати   давність,   довічне   позбавлення   волі
замінюється позбавленням волі на певний строк.
(  Стаття 49 із змінами, внесеними згідно з Законами N 2175-12 від
06.03.92, N 1483-III ( 1483-14 ) від 22.02.2000 )

     Стаття  50. Звільнення від кримінальної
                 відповідальності і від покарання

     Особу, яка вчинила діяння,  що містить ознаки  злочину,  може
бути   звільнено  від  кримінальної  відповідальності,  коли  буде
визнано,  що на час  розслідування  або  розгляду  справи  в  суді
внаслідок  зміни  обстановки  вчинене нею діяння втратило характер
суспільно небезпечного  або  ця  особа  перестала  бути  суспільно
небезпечною.
     Особу, яка  вчинила  злочин,  може  бути  за   вироком   суду
звільнено  від покарання,  коли буде визнано,  що в силу наступної
бездоганної поведінки і чесного ставлення до праці цю особу на час
розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною.
( Стаття 50 із змінами, внесеними згідно з Указом  ПВР  N  4571-10
від 12.01.83 )

     Стаття  51. Звільнення  від кримінальної відповідальності
                 із застосуванням  заходів  адміністративного
                 стягнення, примусових заходів виховного характеру
                 або громадського впливу

     Особу, яка вчинила діяння, що містить ознаки злочину, який не
являє  великої  суспільної  небезпеки,  може  бути  звільнено  від
кримінальної   відповідальності,   якщо   буде   визнано,   що  її
виправлення і перевиховання можливе без застосування кримінального
покарання.  В  цьому разі відповідно до законодавства України може
бути прийнято одне з таких рішень:
     1) про      притягнення     особи     до     адміністративної
відповідальності;
     2) про  передачу  матеріалів  справи  на розгляд товариського
суду;
     3) про застосування примусових заходів виховного характеру;
     4) про передачу особи на поруки громадській  організації  або
трудовому колективу.
     Звільнення від кримінальної відповідальності  з  притягненням
до  адміністративної  відповідальності допускається лише в справах
про злочини,  за які законом передбачається  покарання  у  вигляді
позбавлення  волі  на  строк  не більше одного року або інше більш
м'яке покарання.
     Звільнення від   кримінальної  відповідальності  з  передачею
матеріалів справи на розгляд товариського суду допускається лише в
разі,  якщо  особа  вчинила  діяння,  що  містить  ознаки злочину,
вперше.
     Звільнення від  кримінальної  відповідальності  із  передачею
особи  на  поруки  допускається,  якщо  вона  щиро  розкаялась   у
вчиненому  діянні,  що  містить ознаки злочину,  і від громадської
організації  або  трудового  колективу  надійшло  клопотання   про
передачу їм цієї особи на поруки.  Не може бути передано на поруки
особу,  яка  вдруге  вчинила  умисне  діяння,  що  містить  ознаки
злочину, або раніше передавалася на поруки.
     Особа, яка вчинила  діяння,  що  містить  ознаки  злочину,  і
передана   на   поруки,   може  бути  притягнута  до  кримінальної
відповідальності  за  це  діяння,  якщо  вона  протягом  року   не
виправдала  довір'я  трудового  колективу,  порушила своє обіцяння
виправитись і не  підкоряється  правилам  співжиття  або  залишила
роботу з метою ухилитись від громадського впливу і якщо, у зв'язку
з цим,  є рішення громадської організації чи  трудового  колективу
про відмову від поручительства.
( Стаття 51 із змінами, внесеними згідно з Указом  ПВР  N  1848-09
від 23.03.77; N 4571-10  від  12.01.83,  Законами  N  2468-12  від
17.06.92; N 3787-12 від 23.12.93 )

     Стаття  52. Умовно-дострокове звільнення від покарання
                 і заміна покарання більш м'яким

     До осіб, засуджених до позбавлення волі, умовно засуджених до
позбавлення волі з обов'язковим  залученням  до  праці,  виправних
робіт або направлення в дисциплінарний батальйон, а також до осіб,
умовно  звільнених  з  місць  позбавлення  волі   з   обов'язковим
залученням до праці відповідно до статті 52-2 цього Кодексу,  крім
осіб,  перелічених  у  статті  52-1  цього  Кодексу,   може   бути
застосовано  умовно-дострокове звільнення від покарання або заміну
невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням.
     Умовно-дострокове звільнення   від   покарання   або   заміну
невідбутої частини покарання більш  м'яким  покаранням  може  бути
застосовано  до  засудженого лише в тому разі,  коли він зразковою
поведінкою і чесним ставленням до праці довів своє виправлення.
     Умовно-дострокове звільнення    від    покарання   і   заміна
невідбутої   частини    покарання    більш    м'яким    покаранням
застосовуються судом за місцем відбування покарання засудженим за
спільним поданням  органу,  який  відає  виконанням  покарання,  і
спостережної   комісії  при  виконавчому  комітеті  місцевої  Ради
народних депутатів,  а щодо осіб, умовно засуджених до позбавлення
волі  з  обов'язковим  залученням  до праці та умовно звільнених з
місць позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці, — також
і  за спільним поданням адміністрації і громадських організацій за
місцем роботи засудженого.  Щодо осіб,  які відбувають покарання в
дисциплінарному   батальйоні   умовно-дострокове   звільнення  від
покарання і  заміна  невідбутої  частини  покарання  більш  м'яким
покаранням застосовуються за поданням командування дисциплінарного
батальйону.
     Умовно-дострокове звільнення   від   покарання   або   заміну
невідбутої частини покарання більш  м'яким  покаранням  може  бути
застосовано після фактичного відбуття засудженим не менше половини
призначеного строку покарання.
     До осіб:
     1) засуджених за умисний злочин до позбавлення волі на  строк
понад три роки;
     2) що раніше відбували покарання у місцях позбавлення волі за
умисний  злочин  і до погашення або зняття судимості знову вчинили
умисний злочин, за який їх засуджено до позбавлення волі;
     3) що   вчинили   під   час  відбування  покарання  у  місцях
позбавлення  волі  умисний  злочин,  за  який  їх   засуджено   до
позбавлення волі, —  умовно-дострокове  звільнення  від  покарання
або заміну невідбутої частини покарання  більш  м'яким  покаранням
може бути застосовано після  фактичного  відбуття  не  менше  двох
третин призначеного строку покарання.
     До  осіб,  засуджених  за  виготовлення  або збут підроблених
грошей  цінних паперів чи білетів державних лотерей при обтяжуючих
обставинах  (стаття  79  частина  2);  розкрадання  державного або
колективного майна в особливо великих розмірах (стаття 86-1), крім
вчиненого  шляхом  розбою; вимагательство державного, колективного
або  індивідуального  майна,  вчинене  при  обтяжуючих  обставинах
(стаття   86-2  частини  2  і  3,  стаття  144  частини  2  і  3);
згвалтування, вчинене групою осіб, або згвалтування неповнолітньої
(стаття   117   частина   3);  зловживання  владою  або  посадовим
становищем, перевищення влади або посадових повноважень, одержання
хабара, посередництво в хабарництві або дачу хабара при обтяжуючих
обставинах  (статті  165  частина  2,  166 частини 2 і 3, 168, 169
частина  2  і  170  частина 2); незаконне заволодіння транспортним
засобом  при обтяжуючих обставинах, крім поєднаного з насильством,
небезпечним  для  життя  або  здоров'я потерпілого, або з погрозою
застосування такого насильства, або вчиненого організованою групою
чи особливо небезпечним рецидивістом (стаття 215-3 частини 2 і 3);
розкрадання  радіоактивних  матеріалів  (стаття  228-3); незаконні
виробництво,  виготовлення,  придбання,  зберігання,  перевезення,
пересилання   з  метою  збуту  чи  збут  наркотичних  засобів  або
психотропних  речовин  при  обтяжуючих  обставинах  (стаття  229-1
частини  2  і 3); розкрадання наркотичних засобів або психотропних
речовин   при   обтяжуючих  обставинах,  крім  вчиненого  особливо
небезпечним  рецидивістом  або  шляхом  розбійного  нападу,  або у
особливо  великих  розмірах  (стаття 229-2 частина 2); організація
або держання дому для вживання чи виготовлення наркотичних засобів
або  психотропних  речовин при обтяжуючих обставинах (стаття 229-4
частина  2);  використання  коштів, здобутих від незаконного обігу
наркотичних  засобів,  психотропних  речовин  або  прекурсорів при
обтяжуючих   обставинах   (стаття  229-12  частина  2);  незаконне
введення  в  організм наркотичних засобів або психотропних речовин
при   обтяжуючих   обставинах  (стаття  229-15  частини  2  і  3);
розкрадання,   незаконні   виготовлення,   придбання,  зберігання,
передача  чи  продаж  іншим  особам  обладнання,  призначеного для
виготовлення  наркотичних  засобів  або  психотропних  речовин при
обтяжуючих  обставинах  (стаття 229-17 частини 2 і 3); розкрадання
прекурсорів  при  обтяжуючих обставинах (стаття 229-19 частини 2 і
3); незаконні виготовлення, придбання, зберігання, перевезення або
пересилання  прекурсорів  при обтяжуючих обставинах (стаття 229-20
частини  2  і 3), зловживання військової посадової особи владою чи
посадовим  становищем,  перевищення  військовою  посадовою  особою
влади чи посадових повноважень, бездіяльність військової влади при
обтяжуючих  обставинах  (статті 254 пункти "б" і "в", 254-2 пункти
"б", "в" і "г", 254-3 пункти "б" і "в"), —
     умовно-дострокове звільнення   від   покарання   або   заміну
невідбутої частини покарання більш  м'яким  покаранням  може  бути
застосовано після  фактичного  відбуття  не  менше  трьох  чвертей
призначеного строку покарання. При умовно-достроковому  звільненні
від  покарання  або  заміні  покарання  більш  м'яким   покаранням
засудженого може бути звільнено також від  додаткових  покарань  у
вигляді  позбавлення  права  займати  певні  посади  чи  займатися
певною діяльністю.
     При заміні  невідбутої  частини  позбавлення  волі виправними
роботами вони призначаються в межах строків,  установлених законом
для  цих  видів  покарання,  і не повинні перевищувати невідбутого
строку позбавлення волі.
     Застосовуючи умовно-дострокове  звільнення  від покарання або
заміну невідбутої частини покарання більш м'яким  покаранням,  суд
може  покласти  на  певний  трудовий  колектив,  за  його  згодою,
обов'язок по  нагляду  за  умовно-достроково  звільненим  протягом
невідбутої  частини  призначеного  судом  строку  покарання  чи за
особою,  якій невідбуту частину покарання  замінено  більш  м'яким
покаранням, і проведенню з ними виховної роботи.
     В разі   вчинення   особою,   до   якої   було    застосовано
умовно-дострокове    звільнення,   протягом   невідбутої   частини
покарання нового злочину, суд призначає їй покарання за правилами,
передбаченими статтею 43 цього Кодексу.
( Стаття 52  із  змінами,  внесеними  згідно  з  Указами  ПВР  від
27.06.61  (  342а-05  );  10.09.62  (  461а-06  );  N  2368-07 від
12.12.69; N 1848-09 від 23.03.77, N 270-10 від 26.05.80; N 4290-10
від  16.11.82;  N  4571-10  від 12.01.83; N 279-11 від 20.05.85; N
2444-11  від  17.06.86;  N  4452-11  від  21.08.87;  N 5723-11 від
14.04.88, Законами N 2175-12 від 06.03.92; N 2468-12 від 17.06.92;
N  2547-12  від  07.07.92;  N 3890-12 від 28.01.94, N 64/95-ВР від
15.02.95,  N  282/95-ВР  від  11.07.95,  N 530/96-ВР від 20.11.96;
N  60/95-ВР  від 15.02.95 - в редакції Закону N 863-XIV ( 863-14 )
від  08.07.99, із змінами, внесеними згідно із Законами N 1945-III
(  1945-14  )   від    14.09.2000,   N 1969-III   ( 1969-14 )  від
21.09.2000, N 1981-III ( 1981-14 ) від 21.09.2000 ) 


     Стаття  52-1. Незастосування умовно-дострокового звільнення
                   від покарання і заміни покарання більш м'яким

     Умовно-дострокове звільнення    від    покарання   і   заміна
невідбутої  частини   покарання   більш   м'яким   покаранням   не
застосовуються:
     1) до особливо небезпечного рецидивіста;
     2) до особи,  засудженої за особливо небезпечні злочини проти
держави (статті 56-60, 62, 63, 63-1);
     3) до  осіб,  засуджених  за бандитизм (стаття 69);  дії,  що
дезорганізують роботу  виправно-трудових  установ  (стаття  69-1);
розбій  з  метою  заволодіння  державним,  колективним  майном або
індивідуальним майном громадян при обтяжуючих  обставинах  (статті
86  частина  2,  142  частини  2 і 3);  розкрадання державного або
колективного майна в  особливо  великих  розмірах  (стаття  86-1),
вчинене шляхом розбою;  умисне вбивство (статті 93,  94,  96,  234
пункт "в"),  крім убивства при перевищенні меж необхідної  оборони
або  в  стані сильного душевного хвилювання;  умисне тяжке тілесне
ушкодження при обтяжуючих обставинах (статті 101 частини  2  і  3,
189-4 частина 2); незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння)  при
обтяжуючих обставинах (стаття 115-2 частина 2);  згвалтування,  що
спричинило  особливо  тяжкі  наслідки,  а  так  само  згвалтування
малолітньої (стаття 117 частина 4); захоплення заложників  (стаття
123-1); торгівля людьми (стаття 124-1); створення не  передбачених
законодавством воєнізованих  формувань  чи  груп  (стаття  187-6);
посягання  на  життя  судді,  працівника  правоохоронного  органу,
члена громадського формування з охорони громадського  порядку  або
військовослужбовця (стаття  190-1);  особливо  злісне  хуліганство
(стаття   206   частина  3);  незаконне  заволодіння  транспортним
засобом,   поєднане  з  насильством,  небезпечним  для  життя  або
здоров'я   потерпілого,   або   з   погрозою  застосування  такого
насильства,   або   вчинене   організованою   групою  чи  особливо
небезпечним  рецидивістом  (стаття  215-3  частина  3);  угон  або
захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи
річкового    судна   (стаття   217-2);   блокування   транспортних
комунікацій  (стаття  217-3 частина 3); розкрадання вогнестрільної
зброї,  бойових  припасів  або вибухових речовин шляхом розбійного
нападу (стаття 223 частина 2); розкрадання наркотичних засобів або
психотропних   речовин   шляхом  розбійного  нападу,  а  так  само
розкрадання   наркотичних   засобів  або  психотропних  речовин  у
особливо  великих  розмірах  (стаття 229-2 частина 3); розкрадання
прекурсорів  з  метою  збуту,  а  так само їх збут, вчинені шляхом
розбійного  нападу  чи  в особливо великих розмірах (стаття 229-19
частина 3);
     4)  до  особи, якій покарання у вигляді довічного позбавлення
волі   замінено  позбавленням  волі  на  певний  строк  в  порядку
помилування або амністії;
     5) до особи,  яка раніше більш як два рази  засуджувалася  до
позбавлення  волі за умисні злочини,  якщо судимість за попередній
злочин не знято або не погашено у встановленому законом порядку;
     6) до особи,  яка раніше звільнялася з місць позбавлення волі
до  повного   відбуття   призначеного   судом   строку   покарання
умовно-достроково  або умовно з обов'язковим залученням до праці і
знову вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання
або обов'язкового строку роботи.
( Кодекс доповнено статтею 52-1 згідно з Указом ПВР N 2368-07  від
12.12.69; із змінами, внесеним згідно з Указами ПВР N 1898-08  від
23.07.73; N 1848-09  від  23.03.77;  N  4571-10  від  12.01.83;  N
279-11 від  20.05.85;  N  4392-11  від  31.07.87;  N  4452-11  від
21.08.87; N 647-12 від 18.01.91; Законами N 1564-12 від  18.09.91;
N 2468-12 від 17.06.92; N 2935-12  від  26.01.93;  N  3582-12  від
11.11.93, N 64/95-ВР від 15.02.95, N  388/96-ВР  від  02.10.96,  N
210/98-ВР  від  24.03.98,  N  1483-III ( 1483-14 ) від 22.02.2000,
N 1981-III ( 1981-14 ) від 21.09.2000 )

     Стаття  52-2. Умовне звільнення з місць позбавлення волі
                   з обов'язковим залученням засудженого до праці
                 ( Застосування  статті   зупинено   до  прийняття
                   нового   Кримінального   кодексу   України   на
                   підставі Постанови ВР N 2359-12 від 16.05.92 )

     До повнолітніх  працездатних осіб,  що відбувають покарання в
місцях позбавлення волі,  за винятком засуджених,  які  відбувають
покарання  в  колоніях-поселеннях  для осіб,  що вчинили злочини з
необережності,  а  також  у   колоніях-поселеннях,   якщо   дальше
виправлення  і  перевиховання  таких осіб можливе без ізоляції від
суспільства,  але в умовах здійснення за ними нагляду,  може  бути
застосовано   умовне   звільнення   з  місць  позбавлення  волі  з
обов'язковим  залученням  засудженого  до  праці  в   місцях,   що
визначаються органами, які відають виконанням вироку.
     Умовне звільнення з місць  позбавлення  волі  з  обов'язковим
залученням засудженого до праці може бути застосовано:
     1) до осіб,  засуджених на строк  до  десяти  років  включно,
після  фактичного  відбуття  ними  не  менше  третини призначеного
строку покарання;
     2) до  осіб,  засуджених  на строк понад десять років,  після
фактичного відбуття ними не  менше  половини  призначеного  строку
покарання;
     3) до осіб,  засуджених за злочини,  перелічені в  частині  6
статті  52 цього Кодексу,  після фактичного відбуття ними не менше
двох третин призначеного строку покарання.
     Умовне звільнення  з  місць  позбавлення  волі з обов'язковим
залученням засудженого до праці  застосовується  судом  за  місцем
відбування покарання засудженим за спільним поданням органу,  який
відає виконанням покарання, і спостережної комісії при виконавчому
комітеті   місцевої   Ради   народних   депутатів   при  наявності
зобов'язання засудженого зразковою поведінкою і чесним  ставленням
до праці довести своє виправлення.
     Умовне звільнення з місць  позбавлення  волі  з  обов'язковим
залученням засудженого до праці не застосовується:
     1) до осіб, перелічених у пунктах 2 і 3 частини 3 статті 25-1
цього Кодексу;
     2) до осіб, перелічених у статті 52-1 цього Кодексу;
     3) до  осіб,  які  систематично  чи  злісно  порушують вимоги
режиму відбування покарання.
     Якщо умовно звільнений ухиляється від роботи або систематично
чи злісно порушує  трудову  дисципліну,  громадський  порядок  або
встановлені  для  нього  правила проживання,  він направляється за
ухвалою  суду  для  відбування  позбавлення   волі,   призначеного
вироком.  При  цьому  час ухилення від роботи не зараховується,  а
час,  протягом  якого  умовно  звільнений  працював,   може   бути
зарахований  судом  частково  або  повністю  до  строку відбування
покарання з розрахунку день за день.
     Якщо умовно  звільнений  вчинив протягом обов'язкового строку
роботи новий злочин,  суд призначає йому покарання  за  правилами,
передбаченими статтею 43 цього Кодексу.
( Кодекс доповнено статтею 52-2 згідно з Указом ПВР N 1848-09  від
23.03.77, із змінами, внесеним згідно з Указом ПВР N  4571-10  від
12.01.83 )

     Стаття  53. Умовно-дострокове звільнення від покарання
                 і заміна покарання більш м'яким покаранням
                 щодо осіб, які вчинили злочин у віці до
                 вісімнадцяти років

     До осіб,  засуджених до позбавлення волі або виправних  робіт
за  злочини,  вчинені  у  віці  до  вісімнадцяти років,  може бути
застосовано умовно-дострокове звільнення від покарання або  заміну
невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням.
     Умовно-дострокове звільнення   від   покарання   або   заміну
невідбутої  частини  покарання  більш  м'яким покаранням може бути
застосовано  до  засудженого  за  злочин,  вчинений  у   віці   до
вісімнадцяти   років,   лише  в  тому  разі,  якщо  він  зразковою
поведінкою і чесним ставленням до праці  та  навчання  довів  своє
виправлення.
     Умовно-дострокове звільнення   від   покарання    і    заміна
невідбутої    частини    покарання    більш    м'яким   покаранням
застосовуються судом за місцем відбуття  покарання  засудженим  за
спільним поданням органу, що відає виконанням покарання, і комісії
в справах неповнолітніх або спостережної комісії  при  виконавчому
комітеті місцевої Ради народних депутатів.
     Умовно-дострокове звільнення   від   покарання   або   заміну
невідбутої  частини  покарання  більш  м'яким покаранням може бути
застосовано  до  засуджених  за  злочин,  вчинений   у   віці   до
вісімнадцяти  років,  після  фактичного  відбуття не менше третини
призначеного строку покарання.
     До осіб:
     1) засуджених до позбавлення волі на  строк  не  нижче  п'яти
років за умисний злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років;
     2) які раніше відбували покарання у місцях  позбавлення  волі
за  умисний  злочин  і  до  погашення  або  зняття судимості знову
вчинили у віці до вісімнадцяти років умисний злочин,  за який вони
засуджені до позбавлення волі;
     3) які  вчинили  у  віці  до  вісімнадцяти  років   під   час
відбування покарання в місцях позбавлення волі умисний злочин,  за
який вони засуждені до позбавлення волі, —
     умовно-дострокове звільнення   від   покарання   або   заміну
невідбутої частини покарання більш  м'яким  покаранням  може  бути
застосовано   після   фактичного   відбуття   не   менше  половини
призначеного строку покарання.
     До осіб:
     1) які раніше були засуджені до позбавлення волі  за  умисний
злочин,  до яких було застосовано умовно-дострокове звільнення від
покарання або заміну невідбутої  частини  покарання  більш  м'яким
покаранням, якщо ці особи до досягнення вісімнадцятирічного віку і
до закінчення невідбутого строку покарання знову  вчинили  умисний
злочин, за який вони засуджені до позбавлення волі;
     2) засуджених  за  вчинений  у  віці  до  вісімнадцяти  років
злочин:   бандитизм   (стаття  69);  розбій  з  метою  заволодіння
державним,  колективним майном або індивідуальним майном  громадян
при  обтяжуючих обставинах (статті 86 частина 2 і 142 частини 2 та
3);  умисне  вбивство  при  обтяжуючих  обставинах  (стаття   93);
згвалтування,    вчинене    групою    осіб,    або    згвалтування
неповнолітньої,  або згвалтування,  що спричинило  особливо  тяжкі
наслідки,  а так само згвалтування малолітньої (стаття 117 частини
3 і 4); захоплення  заложників  (стаття  123-1);  торгівля  людьми
(стаття   124-1);   створення   не   передбачених   законодавством
воєнізованих формувань чи груп (стаття 187-6); посягання на  життя
судді,  працівника  правоохоронного  органу,  члена   громадського
формування з охорони громадського порядку  або  військовослужбовця
(стаття 190-1); особливо злісне хуліганство  (стаття  206  частина
3);   незаконне   заволодіння  транспортним  засобом,  поєднане  з
насильством, небезпечним для життя або здоров'я потерпілого, або з
погрозою застосування такого насильства, або вчинене організованою
групою  чи особливо небезпечним рецидивістом (стаття 215-3 частина
3); угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного,
морського   чи   річкового   судна   (стаття   217-2);  блокування
транспортних  комунікацій  (стаття  217-3  частина 3); розкрадання
вогнестрільної  зброї,  бойових  припасів  або  вибухових  речовин
шляхом  розбійного  нападу  (стаття  223  частина  2); розкрадання
радіоактивних матеріалів (стаття 228-3), —
     умовно-дострокове звільнення   від   покарання   або   заміну
невідбутої  частини  покарання  більш  м'яким покаранням може бути
застосовано  після  фактичного  відбуття  не  менше  двох   третин
призначеного строку покарання.
     При заміні невідбутої  частини  позбавлення  волі  виправними
роботами вони призначаються у межах строків,  встановлених законом
для цього виду покарання,  і не  повинні  перевищувати  невідбутий
строк позбавлення волі.
     Застосовуючи умовно-дострокове звільнення від  покарання  або
заміну  невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням,  суд
може покласти на певний трудовий колектив чи особу,  за їх згодою,
обов'язок  по  нагляду  за  умовно-достроково  звільненим протягом
невідбутої частини призначеного  судом  строку  покарання  або  за
особою,  якій  невідбуту  частину  покарання замінено більш м'яким
покаранням, і проведенню з нею виховної роботи.
     В разі вчинення особою,  до якої у віці до вісімнадцяти років
було застосовано умовно-дострокове звільнення, протягом невідбутої
частини  покарання  нового злочину,  суд призначає їй покарання за
правилами, передбаченими статтею 43 цього Кодексу.
( Стаття 53 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР  N  2368-07
від 12.12.69; N 1898-08 від 23.07.73; N  270-10  від  26.05.80;  N
4571-10 від 12.01.83;  N  4392-11  від  31.07.87;  N  5723-11  від
14.04.88,  Законами  N  1564-12  від  18.09.91;  N   2468-12   від
17.06.92; N 2935-12 від 26.01.93,  N  388/96-ВР  від  02.10.96,  N
210/98-ВР від 24.03.98, N 1981-III ( 1981-14 ) від 21.09.2000 )

     Стаття  54. Звільнення від відбування покарання

     Звільнення засудженого  від  відбування  покарання,  а  також
пом'якшення призначеного покарання,  крім звільнення від покарання
або пом'якшення покарання в порядку амністії та помилування,  може
застосовуватись тільки судом у випадках і в порядку,  зазначених у
законі.
     Особа, засуджена за діяння,  караність якого законом усунена,
підлягає звільненню від призначеного судом покарання.
     Призначена засудженому міра покарання,  що перевищує  санкцію
нововиданого  закону,  знижується  до максимальної межі покарання,
встановленого цим законом.
( Стаття 54 із змінами, внесеними згідно з Законом N  2547-12  від
07.07.92 )

     Стаття  55. Погашення судимості

     Такими, що не мають судимості, визнаються:
     1) особи, звільнені від покарання в силу статей 49 і 50 цього
Кодексу;
     1-1) особи,  які  звільнені  від  відбування  покарання   або
відбули покарання за діяння, караність яких законом усунена;
     2) особи,  які відбули покарання в дисциплінарному батальйоні
або достроково звільнені з нього,  а також військовослужбовці,  що
відбули  покарання  у  вигляді  тримання  на   гауптвахті   взамін
виправних робіт;
     2-1) ( Пункт  2-1  частини  першої  статті  55  виключено  на
підставі Закону N 2547-12 від 07.07.92 )
     3) особи,  умовно засуджені,  якщо протягом іспитового строку
вони не вчинять нового злочину і якщо протягом зазначеного  строку
умовне засудження щодо цих осіб не буде скасовано з інших підстав,
передбачених законом;
     3-1) особи,   умовно   засуджені   до   позбавлення   волі  з
обов'язковим  залученням  до  праці,  якщо  вони  протягом  строку
обов'язкового  залучення до праці не вчинять нового злочину або не
будуть  направлені  в  місця  позбавлення  волі   для   відбування
покарання за підставами, передбаченими законом;
     3-2) особи,  засуджені до позбавлення  волі  з  застосуванням
статті  46-1  цього Кодексу,  якщо вони протягом строку відстрочки
виконання вироку не  вчинять  нового  злочину  і  відносно  них  у
встановленому порядку вирок не буде виконано;
     4) особи,   засуджені   до   громадської   догани,    штрафу,
позбавлення   права  займати  певні  посади  чи  займатися  певною
діяльністю або виправних робіт,  якщо протягом одного року  з  дня
відбуття покарання вони не вчинять нового злочину;
     5) особи,  засуджені до позбавлення волі на строк  не  більше
трьох  років,  якщо  вони  протягом  трьох  років  з  дня відбуття
покарання (основного і додаткового) не вчинять нового злочину;
     6) особи,  засуджені  до  позбавлення волі на строк понад три
роки,  але не більше шести років, якщо вони протягом п'яти років з
дня відбуття покарання (основного і додаткового) не вчинять нового
злочину;
     7) особи,  засуджені до позбавлення волі на строк понад шість
років, але не більше десяти років, якщо вони протягом восьми років
з  дня  відбуття  покарання  (основного  і додаткового) не вчинять
нового злочину;
     8) особи,  засуджені  до  позбавлення  волі  на  строк більше
десяти  років,  і  особливо  небезпечні  рецидивісти,  якщо   вони
протягом  восьми  років  з  дня  відбуття  покарання  (основного і
додаткового) не вчинять нового злочину і якщо при цьому судом буде
встановлено, що засуджений виправився і немає потреби вважати його
таким, що має судимість.
     При обчисленні  строків  погашення  судимості не враховується
додаткова міра покарання у вигляді позбавлення батьківських прав.
     Якщо особа  у  встановленому  законом порядку була достроково
звільнена   від   покарання,   то   строк   погашення    судимості
обчислюється,  виходячи  з  фактично відбутого покарання з моменту
звільнення від відбування покарання (основного і  додаткового).  В
разі,  якщо  невідбуту  частину  позбавлення  волі  замінено більш
м'яким  покаранням,  строки  погашення   судимості   обчислюються,
виходячи  з відбутого строку позбавлення волі,  з моменту відбуття
більш м'якого покарання (основного і додаткового).
     Якщо особа,  яка  відбула  покарання,  до  закінчення  строку
погашення судимості  знову  вчинить  злочин,  перебіг  строку,  що
погашає  судимість,  переривається.  Строк  погашення судимості по
першому злочину  обчислюється  заново  після  фактичного  відбуття
покарання  (основного  і  додаткового)  за останній злочин.  У цих
випадках особа вважається судимою за обидва злочини до  закінчення
строку погашення судимості за найбільш тяжкий з них.
     Якщо засуджений  до  позбавлення  волі  після  відбуття   ним
покарання  зразковою поведінкою і чесним ставленням до праці довів
своє виправлення,  то за клопотанням громадських  організацій  або
трудового  колективу суд може зняти з нього судимість до скінчення
зазначених у цій статті строків.
( Стаття 55 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР  N  2368-07
від 12.12.69; N 1848-09 від 23.03.77; N 4290-10  від  16.11.82;  N
4571-10 від 12.01.83, Законами N 2175-12 від 06.03.92;  N  2547-12
від 07.07.92 ).

источник: сайт Верховной Рады Украины (http://www.rada.kiev.ua)