КРИМIНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
( Затверджений Законом від 28.12.60 ( 1000-05 ) ВВР, 1961, N 2 ст. 15 )
Стаття 94 - стаття 165
Стаття 166 - стаття 236-6
Стаття 237 - стаття 356
Стаття 357 - стаття 449
 
                          Розділ перший

                        ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

                           Г л а в а  1

                        ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ

     Стаття 1. Призначення Кримінально-процесуального кодексу
               України

     Призначенням Кримінально-процесуального   кодексу  України  є
визначення порядку провадження у кримінальних справах.
( Стаття 1 в редакції Закону N 2857-12 від 15.12.92 )

     Стаття 2. Завдання кримінального судочинства

     Завданнями кримінального   судочинства   є  охорона  прав  та
законних інтересів фізичних і юридичних осіб,  які беруть в  ньому
участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних
та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний,
хто  вчинив  злочин,  був  притягнутий до відповідальності і жоден
невинний не був  покараний.
( Стаття 2 в редакції Закону N 2857-12 від 15.12.92 )

     Стаття 3. Чинність кримінально-процесуального закону

     Провадження  в  кримінальних  справах  на  території  України
здійснюється  за  правилами  цього  Кодексу  незалежно  від  місця
вчинення злочину.
     При провадженні   в   кримінальній   справі    застосовується
кримінально-процесуальний  закон,  який  діє  відповідно  під  час
дізнання, попереднього слідства або судового розгляду справи.
     Норми цього  Кодексу застосовуються при провадженні в справах
про злочини іноземних громадян, за винятком осіб, які користуються
правом  дипломатичної   недоторканності.   Норми   цього   Кодексу
застосовуються і в справах про злочини осіб без громадянства.
( Стаття 3 із змінами, внесеними згідно з  Указом  ПВР  N  6834-10
від 16.04.84)

     Стаття 4. Обов'язок порушити кримінальну справу і розкрити
               злочин

     Суд, прокурор,  слідчий і орган дізнання зобов'язані в  межах
своєї  компетенції  порушити  кримінальну справу в кожному випадку
виявлення ознак злочину,  вжити всіх передбачених законом  заходів
до встановлення події злочину,  осіб, винних у вчиненні злочину, і
до їх покарання.

     Стаття 5. Недопустимість притягнення як обвинуваченого інакше
               ніж на підставах і в порядку, встановлених законом

     Ніхто не може бути притягнутий як обвинувачений інакше ніж на
підставах і в порядку, встановлених законом.

     Стаття 6. Обставини, що виключають провадження в
               кримінальній справі

     Кримінальну справу  не може бути порушено,  а порушена справа
підлягає закриттю:
     1) за відсутністю події злочину;
     2) за відсутністю в діянні складу злочину;
     3) за скінченням строків давності;
     4) внаслідок акту  амністії,  якщо  він  усуває  застосування
покарання  за  вчинене  діяння,  а  також в зв'язку з помилуванням
окремих осіб;
     5) щодо особи, яка не  досягла  на  час  вчинення  суспільно
небезпечного діяння одинадцятирічного віку;
     6) за примиренням потерпілого з обвинуваченим у справах,  які
порушуються не інакше  як  за скаргою потерпілого,  крім випадків,
передбачених частинами 2, 3, 4 і 5 статті 27 цього Кодексу;
     7) за  відсутністю скарги потерпілого,  якщо справу може бути
порушено не  інакше  як  за  його  скаргою,  крім  випадків,  коли
прокуророві  надано  право  порушувати  справи  і  при відсутності
скарги потерпілого (частина 3 статті 27 цього Кодексу);
     8) щодо померлого,  за винятком випадків,  коли провадження в
справі є необхідним для  реабілітації  померлого  або  відновлення
справи щодо інших осіб за нововиявленими обставинами;
     9) щодо особи,  про яку є вирок по тому ж  обвинуваченню,  що
набрав  законної  сили,  або ухвала чи постанова суду про закриття
справи з тієї ж підстави;
     10) щодо  особи,  про  яку  є  нескасована  постанова  органу
дізнання,  слідчого,  прокурора про  закриття  справи  по  тому  ж
обвинуваченню,  крім випадків,  коли необхідність порушення справи
визнано судом,  у провадженні якого перебуває  кримінальна  справа
(статті 276 і 278 цього Кодексу);
     11) якщо про відмову в порушенні справи по  тому  ж  факту  є
нескасована постанова органу дізнання,  слідчого,  прокурора, крім
випадків,  коли необхідність порушення  справи  визнано  судом,  у
провадженні  якого  перебуває кримінальна справа (статті 276 і 278
цього Кодексу).
     Якщо  в  ході  дізнання  або  попереднього  слідства протягом
строків,  зазначених у  статті 48  Кримінального  кодексу  України
(  2001-05  ),  не  встановлено   особу,   яка   вчинила   злочин,
кримінальна справа підлягає закриттю за підставою, передбаченою  у
пункті 3 частини 1 цієї  статті,  за  винятком  випадку,  коли  за
вчинення  цього  злочину  до  винного   за   законом   може   бути
застосовано довічне   позбавлення   волі.
     Якщо обставини,  зазначені в пунктах 1, 2, 3 і 4 цієї статті,
виявляються в  стадії  судового  розгляду,  суд  доводить  розгляд
справи  до  кінця  і у випадках,  передбачених пунктами 1 і 2 цієї
статті,  постановляє  виправдувальний   вирок,   а   у   випадках,
передбачених пунктами 3 і 4, —  обвинувальний вирок із звільненням
засудженого від покарання.
     Закриття справи на підставах, зазначених у пунктах 3 і 4 цієї
статті, не допускається, якщо обвинувачений проти цього заперечує.
В  цьому  разі  провадження  у  справі  продовжується в звичайному
порядку.
      У разі наявності достатніх  підстав  вважати,  що  суспільно
небезпечне діяння, вчинено особою, яка досягла  одинадцяти  років,
але до виповнення віку, з якого  законом  передбачена  кримінальна
відповідальність, по факту цього  діяння  порушується  кримінальна
справа. Така справа вирішується у порядку,  передбаченому  статтею
7-3 цього Кодексу. 
     Якщо в ході дізнання, попереднього чи судового  слідства  або
перевірки, що проводилась на підставах,  передбачених  частиною  4
статті 97  цього  Кодексу,  поряд  з  обставинами,  зазначеними  у
пунктах 1, 2, 3, 4, 6, 7,  9  -  11  частини  1  цієї  статті,  що
виключають провадження  у  кримінальній  справі,  у  діянні  особи
будуть виявлені  ознаки  адміністративного  правопорушення,  орган
дізнання, слідчий, прокурор, суд або суддя  зобов'язані  направити
відповідні  матеріали  органу  (посадовій  особі),  уповноваженому
розглядати справу про таке адміністративне правопорушення.
( Стаття  6  із  змінами,  внесеними  згідно  з  Указами  ПВР  від
10.09.62,  N  6834-10  від  16.04.84,  Законами  N   3351-12   від
30.06.93,  N  3787-12  від  23.12.93,  N  358/95-ВР  від 05.10.95,
N 1483-III ( 1483-14 ) від 22.02.2000 ) 

     Стаття 7. Порядок  звільнення  від  кримінальної
               відповідальності і від покарання внаслідок
               зміни обстановки

     Суд, прокурор,  а  також  слідчий  за згодою прокурора вправі
закрити  кримінальну  справу,  коли  буде  визнано,  що   на   час
провадження   попереднього   слідства    чи   розгляду   справи  в
розпорядчому засіданні суду  внаслідок  зміни  обстановки  вчинене
особою  діяння  втратило  характер  суспільно  небезпечного або ця
особа перестала бути суспільно небезпечною.
     При закритті  кримінальної  справи  з   цих   підстав   мають
додержуватися  вимоги,  зазначені  в частинах 2 і 3 статті 7 цього
Кодексу.
     Суд своїм  вироком  може  звільнити від покарання особу,  яка
вчинила злочин,  коли визнає,  що  в  силу  наступної  бездоганної
поведінки  і  чесного  ставлення до праці цю особу на час розгляду
справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною.
( Стаття 7 із змінами, внесеними згідно з Указами  ПВР  N  1851-09
від 23.03.77, N  6834-10  від  16.04.84,  Законом  N  3351-12  від
30.06.93 )

     Стаття 7-1. Закриття кримінальної справи з притягненням особи
                 до  адміністративної відповідальності,  передачею
                 матеріалів  у  товариський   суд,   застосуванням
                 примусових   заходів   виховного   характеру  або
                 передачею на поруки

     Провадження в  кримінальній  справі  може  бути   закрито   у
випадках   і   порядку,  передбачених  законодавством  України,  у
зв'язку:
     1) з притягненням особи до адміністративної відповідальності;
     2) з передачею  матеріалів  справи  на  розгляд  товариського
суду;
     3) із застосуванням до  неповнолітнього  примусових  заходів
виховного характеру.
     4) з передачею особи на поруки  громадській  організації  або
трудовому колективу.
     До закриття кримінальної справи особі повинно бути роз'яснено
суть  діяння,  що містить ознаки злочину,  підставу звільнення від
кримінальної відповідальності і право заперечувати проти  закриття
справи з цієї підстави.
     Закриття кримінальної справи  з  підстав,  зазначених  у  цій
статті,  не  допускається,  якщо  особа,  яка  вчинила діяння,  що
містить ознаки  злочину,  проти  цього  заперечує.  В  цьому  разі
провадження у справі продовжується в звичайному порядку.
( Кодекс доповнено статтею 7-1 згідно з Указом ПВР N  1851-09  від
23.03.77, із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6834-10  від
16.04.84 та згідно з Законами N 2857-12 від  15.12.92,  N  3787-12
від 23.12.93 )

     Стаття 7-2. Порядок звільнення від кримінальної
                 відповідальності з застосуванням до особи
                 заходів адміністративного стягнення

     Прокурор, а  також слідчий за згодою прокурора вправі закрити
кримінальну справу з підстав, зазначених у статті 51 Кримінального
кодексу України (  2001-05  ),  і  надіслати  матеріали  справи  у
районний (міський) народний суд для  застосування  до  особи,  яка
вчинила діяння, що містить ознаки злочину, який не  являє  великої
суспільної небезпеки, заходів адміністративного стягнення.
     Суд у розпорядчому засіданні вправі з тих  же  підстав  своєю
мотивованою  ухвалою  закрити кримінальну справу,  яка надійшла до
нього.
     Якщо суд   при   розгляді   кримінальної  справи  в  судовому
засіданні прийде до висновку про наявність підстав,  зазначених  у
статті  51 Кримінального кодексу України,  він виносить ухвалу про
закриття справи і застосування заходу адміністративного стягнення.
( Кодекс доповнено статтею 7-2 згідно з Указом ПВР N  1851-09  від
23.03.77, із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6834-10  від
16.04.84, Законом N 3351-12 від 30.06.93 )

      Стаття 7-3. Порядок вирішення справ про суспільно небезпечні
                  діяння,  вчинені особою,  яка не досягла віку, з
                  якого можлива кримінальна відповідальність

     Слідчий, встановивши  в  кримінальній  справі,  що  суспільно
небезпечне діяння, вчинене особою у віці від  одинадцяти  років  і
до виповнення віку, з якого можлива кримінальна  відповідальність,
виносить мотивовану постанову про закриття справи та  застосування
до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру.  Справа
разом з постановою направляється прокурору.
     Неповнолітньому, щодо якого винесено постанову, а також  його
батькам або особам, що їх  замінюють,  перед  направленням  справи
прокурору  надається можливість ознайомитись з  усіма  матеріалами
справи,  при  цьому  вони  мають  право  користуватися   послугами
захисника.
     Якщо встановлено, що особу, яка вчинила у віці від одинадцяти
до чотирнадцяти років  суспільно  небезпечне  діяння,  передбачене
статтею 7-1 Кримінального кодексу України, необхідно у  зв'язку  з
цим негайно  ізолювати,  то  за  постановою  слідчого  або  органу
дізнання, санкціонованою  прокурором,  її  може  бути  поміщено  у
приймальник-розподільник для неповнолітніх на  строк  до  30  діб.
Участь захисника у цьому разі забезпечується з  моменту  поміщення
неповнолітнього у приймальник-розподільник.
     Слідчий, встановивши  в  кримінальній  справі,  що  суспільно
небезпечне   діяння    вчинено    дитиною,    яка    не    досягла
одинадцятирічного віку, виносить постанову про закриття  справи  з
додержанням вимог частини другої цієї статті,  про  що  повідомляє
прокурора і комісію в справах неповнолітніх за  місцем  проживання
дитини.
( Кодекс доповнено статтею 7-3 згідно  з  Законом  N  3787-12  від
23.12.93 )

     Стаття 8. Порядок звільнення від кримінальної
               відповідальності з передачею матеріалів
               справи на розгляд товариського суду

     Суд, прокурор,  а  також  слідчий  за згодою прокурора вправі
закрити кримінальну справу  з  підстав,  зазначених  у  статті  51
Кримінального  кодексу  України,  і  надіслати матеріали справи на
розгляд товариського суду для застосування до особи,  яка  вчинила
діяння,   що   містить  ознаки  злочину,  який  не  являє  великої
суспільної небезпеки, заходів громадського впливу.
     Суддя вправі відмовити в порушенні  кримінальної  справи  про
злочини,  передбачені  частиною  1  статті  27  цього  Кодексу,  і
передати матеріали на розгляд товариського суду,  якщо  особа,  на
яку подана скарга, не заперечує проти цього.
( Стаття 8 із змінами, внесеними згідно з Указами  ПВР  N  1851-09
від 23.03.77,   N  6834-10  16.04.84  та  Законом  N  3351-12  від
30.06.93 )

      Стаття 9. Порядок звільнення від кримінальної
                відповідальності     із      застосуванням      до
                неповнолітнього   примусових   заходів   виховного
                характеру

     Прокурор, а також слідчий  за  згодою  прокурора   вправі  на
підставі, передбаченій пунктом 3 статті 51  Кримінального  кодексу
України, закрити кримінальну справу щодо неповнолітнього. В  цьому
разі неповнолітньому, з додержанням вимог статей 438 і  440  цього
Кодексу, пред'являється обвинувачення і, після винесення постанови
про закриття справи - всі її матеріали. Закрита справа із  списком
осіб, які підлягають виклику до суду, надсилається прокурору.
( Стаття 9 в редакції Закону  N 3787-12  від 23.12.93 )

     Стаття 10. Порядок звільнення від кримінальної
                відповідальності з передачею особи на поруки
                громадській організації або трудовому колективу

     Суд, прокурор,  а  також  слідчий  за згодою прокурора вправі
закрити кримінальну справу  з  підстав,  зазначених  у  статті  51
Кримінального кодексу України ( 2001-05 ), і передати  особу,  яка
вчинила діяння, що містить ознаки злочину, який не  являє  великої
суспільної  небезпеки,  на  поруки  громадській  організації   або
трудовому  колективу  при  наявності   їх   клопотання   про   це,
прийнятого  на  загальних  зборах.   Протокол   загальних   зборів
додається до справи.
     За проханням  громадської  організації чи трудового колективу
прокурор, слідчий інформують збори про обставини вчиненого діяння,
що  містить  ознаки  злочину,  який  не  являє  великої суспільної
небезпеки.
     Суд, прокурор,   слідчий  зобов'язані  повідомити  громадську
організацію або трудовий колектив про передачу їм особи на поруки.
( Стаття 10 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР  N  1851-09
від 23.03.77, N 6834-10 16.04.84, Законом N 3351-12 від 30.06.93 )

     Стаття 11. Відмова в передачі на поруки

     При наявності   обставин,   які   відповідно   до  статті  51
Кримінального кодексу України виключають передачу особи на поруки,
суд,   прокурор,  слідчий  відмовляють  в  клопотанні  громадської
організації або трудового колективу про передачу особи на поруки і
повідомляють їх про мотиви відхилення клопотання.
( Стаття 11 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР  N  1851-09
від 23.03.77, N  6834-10  від  16.04.84;  Законом  N  3351-12  від
30.06.93 )

     Стаття 12.  Оскарження   потерпілим  рішення  про  звільнення
                 особи від кримінальної відповідальності внаслідок
                 зміни  обстановки  або у зв'язку із застосуванням
                 заходів адміністративного  стягнення,  примусових
                 заходів   виховного  характеру  або  громадського
                 впливу

     При вирішенні  питання  про  закриття   кримінальної   справи
відповідно до статей 7, 7-1, 7-2, 7-3, 8, 9, 10 цього Кодексу суд,
прокурор, слідчий зобов'язані з'ясувати думку потерпілого і в разі
закриття   справи   повідомити   про   це   потерпілого   та  його
представника.  Потерпілий  і  його  представник  можуть  оскаржити
рішення про закриття справи в порядку, передбаченому статтею 215 і
частиною 2 статті 354 цього Кодексу.
     При вирішенні  питання  про  відмову в порушенні кримінальної
справи відповідно до  частини  2  статті  8  цього  Кодексу  суддя
зобов'язаний  з'ясувати  думку  потерпілого  і  в  разі  відмови в
порушенні  справи  повідомити   про   це   потерпілого   та   його
представника.  Потерпілий  і  його  представник  вправі  оскаржити
рішення у вищестоящий суд.
( Стаття 12 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР  N  1851-09
від 23.03.77, N 6834-10  від  16.04.84,  N  838-12  від  18.03.91,
Законами N2857-12 від 15.12.92, N 3351-12 від 30.06.93, N  3787-12
від 23.12.93 )

     Стаття 13. Відновлення справи при відмові від
                поручительства

     Суд, прокурор  при  наявності рішення громадської організації
чи  трудового  колективу,  прийнятого  на  загальних  зборах,  про
відмову  від  поручительства  за  взяту ними на поруки особу,  яка
протягом року не виправдала довір'я трудового колективу,  порушила
своє обіцяння виправитись або залишила роботу з метою ухилення від
громадського   впливу,   вирішують   питання    про    кримінальну
відповідальність цієї особи.
     Відновлення справи в цих випадках проводиться  відповідно  до
статей 216 і 384 — 395 цього Кодексу.
( Стаття 13 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР  N  1851-09
від 23.03.77 і N 6834-10  від  16.04.84  та  згідно  з  Законом  N
2857-12 від 15.12.92 )

     Стаття 13-1. ( Статтю 13-1 виключена на підставі Указу ПВР 
                    N 838-12 від 18.03.91 )

     Стаття 14. Недоторканність особи

     Ніхто не  може  бути  заарештований  інакше  як  на  підставі
судового рішення або з санкції прокурора.
     Прокурор повинен негайно  звільнити  кожного,  хто  незаконно
позбавлений   волі   або   утримується  під  вартою  понад  строк,
передбачений законом чи судовим вироком.
( Стаття 14 із змінами, внесеними згідно з Указом  ПВР  N  6834-10
від 16.04.84 )

     Стаття 14-1. Недоторканність житла, охорона особистого
                  життя громадян, таємниці листування,
                  телефонних розмов і телеграфних повідомлень

     Громадянам гарантується недоторканність житла.  Ніхто не  має
права  без  законної підстави увійти в житло проти волі осіб,  які
проживають в ньому.
     Особисте життя   громадян,  таємниця  листування,  телефонних
розмов і телеграфних повідомлень охороняються законом.
     Обшук, виїмка, огляд приміщення у громадян, накладення арешту
на кореспонденцію і  виїмка  її  в  поштово-телеграфних  установах
можуть  провадитись тільки на підставах і в порядку,  встановлених
цим Кодексом.
     У  разі  наявності  загрози  вчинення  насильства  або  інших
протиправних  дій  щодо  осіб,  взятих  під  захист,  за письмовою
заявою або   письмовою   згодою   цих   осіб   може    проводитися
прослуховування   телефонних   та   інших  переговорів,  візуальне
спостереження  із  застосуванням  або  без  застосування   звуко-,
відеозапису, фото- і кінозйомки.
     Прослуховування телефонних  та інших переговорів здійснюється
за рішенням суду.
( Кодекс доповнено статтею 14-1 згідно з Указом ПВР N 6834-10  від
16.04.84;  із  змінами,  внесеними  згідно  із  Законом N 1381-XIV
( 1381-14 ) від 13.01.2000 )

     Стаття 15. Здійснення правосуддя тільки судом

     Правосуддя в кримінальних справах здійснюється тільки судом.
     Ніхто не  може  бути  визнаний  винним у вчиненні злочину,  а
також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду й
відповідно до закону.
( Стаття 15 із змінами, внесеними згідно з Указом  ПВР  N  6834-10
від 16.04.84 )

     Стаття 16. Здійснення правосуддя на засадах рівності
                громадян перед законом і судом

     Правосуддя в кримінальних  справах  здійснюється  на  засадах
рівності  громадян перед законом і судом незалежно від походження,
соціального і майнового стану,  расової і національної належності,
статі,  освіти,  мови,  ставлення  до  релігії,  роду  і характеру
занять, місця проживання та інших обставин.
( Стаття 16 із змінами, внесеними згідно з Указом  ПВР  N  6834-10
від 16.04.84 )

     Стаття 17. Колегіальний і одноособовий розгляд справ

     Кримінальні справи розглядаються  в  суді  першої  інстанції
одноособово суддею, який діє від імені суду, за винятком випадків,
передбачених частинами другою і третьою цієї статті.
     Кримінальні справи  про  злочини,  за які законом передбачено
покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше десяти років,
розглядаються  в  суді першої інстанції колегіально судом у складі
трьох осіб, якщо підсудний заявив клопотання про  такий  розгляд.
     Кримінальні справи про злочини, за  які  законом  передбачена
можливість  призначення  покарання у вигляді довічного позбавлення
волі,  в  суді  першої  інстанції розглядаються судом у сладі двох
суддів і трьох народних засідателів, які при здійсненні правосуддя
користуються всіма правами судді.
     Розгляд справ у касаційному  порядку  здійснюється  судами  у
складі  трьох  суддів,  а в порядку судового нагляду — у складі не
менше трьох суддів.
( Стаття 17 в редакції Закону N 2464-12 від 17.06.92, із  змінами,
внесеними  згідно із Законами N 174/94-ВР від 21.09.94, N 1483-III
( 1483-14 ) від 22.02.2000 )


     Стаття 18. Незалежність суддів і підкорення їх тільки
                законові

     При здійсненні  правосуддя  в  кримінальних  справах  судді і
народні засідателі незалежні і підкоряються тільки законові. Судді
і  народні  засідателі  вирішують  кримінальні  справи  на  основі
закону,  в  умовах,  що  виключають  сторонній  вплив  на  суддів.
( Стаття 18 із змінами, внесеними згідно з Законом N  2857-12  від
15.12.92 )

     Стаття 19. Мова, якою провадиться судочинство

     Судочинство провадиться українською мовою або мовою більшості
населення даної місцевості.
     Особам, що беруть участь у справі і не володіють мовою,  якою
провадиться судочинство, забезпечується право робити заяви, давати
показання,  заявляти  клопотання,  знайомитися з усіма матеріалами
справи,  виступати в суді рідною мовою і  користуватися  послугами
перекладача в порядку, встановленому цим Кодексом.
     Слідчі і судові документи,  відповідно до  встановленого  цим
Кодексом  порядку,  вручаються  обвинуваченому в перекладі на його
рідну мову або іншу мову, якою він володіє.
( Стаття 19 із змінами, внесеними згідно з Указом  ПВР  N  6834-10
від 16.04.84 )

     Стаття 20. Гласність судового розгляду

     Розгляд справ у всіх судах відкритий,  за винятком  випадків,
коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці.
     Закритий судовий  розгляд,   крім   того,   допускається   за
мотивованою  ухвалою  суду  в  справах  про  злочини осіб,  які не
досягли шістнадцятирічного віку, в справах про статеві злочини,  а
також  в інших справах з метою запобігання розголошенню відомостей
про  інтимні  сторони  життя осіб, які беруть участь у справі та у
разі  коли  цього  потребують  інтереси  безпеки  осіб, взятих під
захист.
     Слухання справ  у  закритому  засіданні  суду  здійснюється з
додержанням усіх правил судочинства.
     Вироки судів у всіх випадках проголошуються публічно.
     З метою  підвищення  виховної   ролі   судових   процесів   і
запобігання  злочинам  суди  у  необхідних  випадках  повідомляють
трудящих за місцем роботи  або  проживання  підсудних  про  судові
процеси,  які  мають  відбутися,  а  також  після набрання вироком
законної сили повідомляють про  результати  розгляду  кримінальної
справи.   Суди  повинні  широко  практикувати  проведення  судових
процесів безпосередньо на  підприємствах,  будовах,  в  радгоспах,
колгоспах з участю в необхідних випадках громадських обвинувачів і
громадських захисників.
( Стаття 20 із змінами, внесеними згідно з Указом  ПВР  N  6834-10
від 16.04.84, Законом N 1381-XIV ( 1381-14 ) від 13.01.2000 )

      Стаття 21. Забезпечення підозрюваному, обвинуваченому і
                 підсудному права на захист

     Підозрюваному, обвинуваченому  і  підсудному  забезпечується
право на захист.
     Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя і суд
зобов'язані  до  першого  допиту  підозрюваного,  обвинуваченого і
підсудного роз'ясняти їм право мати захисника  і  скласти  про  це
протокол,   а   також   надати   підозрюваному,  обвинуваченому  і
підсудному можливість захищатися  встановленими  законом  засобами
від   пред'явленого   обвинувачення   та  забезпечити  охорону  їх
особистих і майнових прав.
( Стаття 21 в редакції Закону  N 3780-12  від  23.12.93 )

     Стаття 22. Всебічне, повне і об'єктивне дослідження
                обставин справи

     Суд, прокурор,  слідчий  і  особа,  яка  провадить  дізнання,
зобов'язані   вжити   всіх   передбачених   законом   заходів  для
всебічного,  повного і об'єктивного дослідження  обставин  справи,
виявити як ті обставини,  що викривають,  так і ті, що виправдують
обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують його
відповідальність.
     Суд, прокурор,  слідчий і особа,  яка провадить дізнання,  не
вправі перекладати обов'язок доказування на обвинуваченого.
     Забороняється домагатись  показань  обвинуваченого  та  інших
осіб,  які  беруть участь у справі,  шляхом насильства,  погроз та
інших незаконних заходів.
( Стаття 22 із змінами, внесеними згідно з Указом  ПВР  N  6834-10
від 16.04.84 )

     Стаття 23. Виявлення причин і умов, які сприяли вчиненню
                злочину

     При провадженні  дізнання,  попереднього  слідства і судового
розгляду кримінальної справи орган дізнання,  слідчий,  прокурор і
суд  зобов'язані  виявляти причини  і умови,  які сприяли вчиненню
злочину.
( Стаття 23 із змінами, внесеними згідно з Указом  ПВР  N  6834-10
від 16.04.84 )

     Стаття 23-1. Подання органу дізнання, слідчого, прокурора 
                  в кримінальній справі

     Орган дізнання,  слідчий,  прокурор,  встановивши  причини  і
умови,  що  сприяли  вчиненню  злочину,  вносять   у   відповідний
державний   орган,  громадську  організацію  або  посадовій  особі
подання про вжиття заходів для усунення цих причин і умов.
     Якщо в ході дізнання, попереднього  слідства  або  перевірки,
що проводилась на підставах, передбачених  частиною  4  статті  97
цього  Кодексу,  буде  встановлено,  що  в   діянні   особи,   яка
притягається до кримінальної відповідальності, чи в діяннях  інших
осіб є ознаки дисциплінарного правопорушення або ці особи  повинні
бути згідно з чинним  законодавством  притягнуті  до  матеріальної
відповідальності, орган дізнання, слідчий чи прокурор  зобов'язані
порушити  в  поданні  питання  про   притягнення   цих   осіб   до
дисциплінарної або матеріальної відповідальності.
     Не  пізніш  як  у  місячний  строк  по поданню має бути вжито
необхідних  заходів  і  про  результати  повідомлено  особу,   яка
надіслала подання.
     У разі залишення посадовою особою подання без розгляду орган
дізнання,   слідчий   чи   прокурор   зобов'язані  вжити  заходів,
передбачених   статтями   254   -   257   Кодексу   України    про
адміністративні правопорушення ( 80732-10 ).
( Кодекс доповнено статтею 23-1 згідно з Указом ПВР N 6834-10  від
16.04.84, із змінами, внесеними згідно із Законом N 358/95-ВР  від
05.10.95 )

     Стаття 23-2. Окрема ухвала (постанова) суду

     Суд при  наявності  на  те  підстав  виносить  окрему  ухвалу
(постанову), якою звертає  увагу  державних  органів,  громадських
організацій або посадових  осіб  на  встановлені  по справі  факти
порушення закону, причини і умови, що сприяли вчиненню  злочину  і
вимагають   вжиття   відповідних   заходів.   В   окремій   ухвалі
(постанові) суд зобов'язаний за наявності на те  підстав  порушити
питання  про  притягнення  до  дисциплінарної   або   матеріальної
відповідальності осіб, у діяннях  яких  є  ознаки  дисциплінарного
правопорушення  або які згідно  з  чинним  законодавством  повинні
бути притягнуті до матеріальної відповідальності.
     Окрему ухвалу  (постанову)  може  бути  також  винесено   при
виявленні  судом  порушень прав громадян та інших порушень закону,
допущених при провадженні дізнання,  попереднього слідства або при
розгляді справи нижчестоящим судом.
     Суд вправі  окремою  ухвалою  (постановою)   звернути   увагу
громадських  організацій  і  трудових  колективів  на  неправильну
поведінку окремих громадян на  виробництві  чи  в  побуті  або  на
невиконання  ними  громадського  обов'язку.  В необхідних випадках
копію  окремої  ухвали  (постанови)   може   бути   надіслано   до
товариського суду.
     Суд може  окремою  ухвалою  (постановою)  довести  до  відома
відповідного  підприємства,  установи або організації про виявлені
громадянином   високу   свідомість,   мужність    при    виконанні
громадського   обов'язку,  які  сприяли  причиненню  чи  розкриттю
злочину.
     Окрема ухвала  (постанова)  суду  також  виноситься,  коли  у
засудженого  до  позбавлення  волі  є   неповнолітні   діти,   які
залишилися  без  нагляду і потребують влаштування або встановлення
над ними опіки чи піклування.
     Суд за  матеріалами  судового  розгляду вправі винести окрему
ухвалу  (постанову)  і  в  інших  випадках,  якщо  визнає  це   за
необхідне.
     Не пізніш  як у місячний строк по окремій ухвалі  (постанові)
має  бути  вжито  необхідних  заходів і про результати повідомлено
суд, що виніс окрему хвалу (постанову).
     У разі залишення посадовою особою окремої ухвали (постанови)
суду  без  розгляду  повинно  бути  вжито  заходів,   передбачених
статтями   254 - 257   Кодексу   України    про    адміністративні
правопорушення.
( Кодекс доповнено статтею 23-2 згідно з Указом ПВР N 6834-10  від
16.04.84, із змінами, внесеними згідно із Законом N 358/95-ВР  від
05.10.95 )

     Стаття 24. Нагляд вищестоящих судів за судовою діяльністю

     Верховний Суд України здійснює нагляд за  судовою  діяльністю
всіх судів України.
     Верховний  суд   Республіки  Крим,  обласні,   Київський    і
Севастопольський  міські  суди,  військові   суди    регіонів    і
Військово-Морських Сил здійснюють  відповідно  нагляд  за  судовою
діяльністю районних (міських), міжрайонних (окружних) судів  даної
області, міст Києва і Севастополя, військових судів гарнізонів.
( Стаття 24 із змінами, внесеними згідно з Указом  ПВР  N  6834-10
від 16.04.84; Законами N  2857-12  від  15.12.92,  N  4018-12  від
24.02.94 )

     Стаття 25. Прокурорський нагляд в кримінальному судочинстві

     Нагляд за  додержанням  законів  при  провадженні  дізнання і
попереднього слідства здійснюється Генеральним прокурором  України
і підпорядкованими йому прокурорами.
     Прокурор зобов'язаний   в    усіх    стадіях    кримінального
судочинства  своєчасно  вживати  передбачених  законом  заходів до
усунення всяких порушень  закону,  від  кого  б  ці  порушення  не
виходили.
     Свої повноваження  в   кримінальному   судочинстві   прокурор
здійснює   незалежно  від  будь-яких  органів  і  посадових  осіб,
підкоряючись тільки законові і керуючись  вказівками  Генерального
прокурора України.
     Постанови прокурора,  винесені  відповідно   до   закону,   є
обов'язковими  для  виконання  всіма  підприємствами,  установами,
організаціями, посадовими особами і громадянами.
( Стаття 25 із змінами, внесеними згідно з Указом  ПВР  N  6834-10
від 16.04.84, Законом N 2857-12 від 15.12.92 )

     Стаття 26. Об'єднання і виділення справ

     В одному   провадженні   можуть   бути  об'єднані  справи  по
обвинуваченню декількох осіб — співучасників  вчинення  одного  чи
кількох злочинів або по  обвинуваченню  однієї  особи  у  вчиненні
декількох злочинів.
     Виділення справи   допускається   тільки   у   випадках,  які
викликаються необхідністю,  коли це не може негативно  відбиватися
на  всебічності,  повноті  і об'єктивності дослідження і вирішення
справи.
     Об'єднання і виділення справ проводиться за постановою особи,
яка провадить дізнання,  слідчого,  прокурора або  за  ухвалою  чи
постановою суду.
     Правила цієї статті можуть  бути  застосовані  і  у  випадках
притягнення  до  кримінальної  відповідальності  за заздалегідь не
обіцяні переховування  злочинця  і  приховання  злочину,  а  також
недонесення про злочин.

     Стаття 27. Притягнення до кримінальної відповідальності не
                інакше як за скаргою потерпілого

     Справи про  злочини,  передбачені  статтею  106,  частиною  1
статті  107,  частиною  1  статті  125 і статтею 126 Кримінального
кодексу України ( 2001-05, 2002-05 ), а також справи про  злочини,
передбачені статтею 198 Кримінального кодексу  України  щодо  дій,
якими  заподіяно  шкоду  правам  та  інтересам  окремих  громадян,
порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, якому і  належить
в такому разі право  підтримувати  обвинувачення.  В  цих  справах
дізнання і попереднє слідство  не  провадяться.  Зазначені  справи
підлягають закриттю, якщо потерпілий примириться з  обвинуваченим.
Примирення може статися лише до видалення суду в  нарадчу  кімнату
для постановлення вироку.
     Справи про   злочини,   передбачені  частиною  1  статті  117
Кримінального кодексу України, порушуються не інакше як за скаргою
потерпілого,   але  закривати  їх  за  примиренням  потерпілого  з
обвинуваченим не можна.
     Якщо справа  про  будь-який  із  зазначених  у частині 1 цієї
статті злочинів  має  особливе  громадське  значення,  а  також  у
виняткових  випадках,  коли  потерпілий у такій справі чи в справі
про злочин,  зазначений  у  частині  2  цієї  статті,  через  свій
безпорадний стан,  залежність від обвинуваченого чи з інших причин
не може захистити свої законні інтереси, прокурор порушує справу і
при відсутності скарги потерпілого.  Справа,  порушена прокурором,
направляється для провадження дізнання чи попереднього слідства, а
після  закінчення  розслідування  розглядається судом в загальному
порядку. Така справа в разі примирення потерпілого з обвинуваченим
закриттю не підлягає.
     Прокурор вправі  в  будь-який  момент  вступити   в   справу,
порушену суддею за скаргою потерпілого,  про злочини,  зазначені в
частині 1 цієї статті,  і підтримувати обвинувачення в суді,  коли
цього  вимагає охорона державних або громадських інтересів чи прав
громадян.  Вступ прокурора в справу не позбавляє потерпілого прав,
передбачених  статтею 49 цього Кодексу,  але справа в цих випадках
за примиренням потерпілого з обвинуваченим закриттю не підлягає.
     Якщо прокурор не бере участі в справі про злочин,  зазначений
у частині 1 цієї статті,  а суд визнає за потрібне вжити заходів з
метою  охорони державних або громадських інтересів,  то він про це
виносить відповідну мотивовану ухвалу і  продовжує  провадження  в
справі    незалежно   від   ставлення   до   неї   потерпілого   і
обвинуваченого.  Справу  в  цьому  випадку   в   разі   примирення
потерпілого з обвинуваченим закривати не можна.
( Стаття 27 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР  N  1937-08
від 10.08.73, N 6834-10 від 16.04.84 )

     Стаття 28. Цивільний позов у кримінальній справі

     Особа, яка зазнала матеріальної шкоди від злочину, вправі при
провадженні в кримінальній справі пред'явити до обвинуваченого або
до   осіб,   що   несуть   матеріальну   відповідальність  за  дії
обвинуваченого,  цивільний позов, який розглядається судом разом з
кримінальною справою.
     Закриття справи з підстав, зазначених у статтях 7 і 7-1 цього
Кодексу,   не   звільняє   особу   від  обов'язку  відшкодувати  в
установленому законом  порядку  матеріальні  збитки,  завдані  нею
державним, громадським організаціям або громадянам.
     Цивільний позов   може   бути   пред'явлений   як   під   час
попереднього слідства і дізнання,  так і під час судового розгляду
справи,  але до початку судового  слідства.  Відмова  у  позові  в
порядку    цивільного   судочинства   позбавляє   позивача   права
пред'являти той же позов у кримінальній справі.
     Особа, яка  не  пред'явила  цивільного  позову в кримінальній
справі,  а  також  особа,  цивільний  позов  якої  залишився   без
розгляду,   має   право   пред'явити  його  в  порядку  цивільного
судочинства.
     Цивільний позивач   і   цивільний   відповідач  при  розгляді
цивільного  позову  в   кримінальній   справі   або   позову   про
відшкодування  матеріальних  збитків,  завданих особою,  щодо якої
справу закрито з підстав,  зазначених у  статтях  7  і  7-1  цього
Кодексу, звільняються від сплати державного мита.
( Стаття 28 із змінами, внесеними згідно з Указом  ПВР  N  6834-10
від 16.04.84, Законом N 2857-12 від 15.12.92 )

     Стаття 29. Забезпечення відшкодування збитків, завданих
                злочином, і виконання вироку в частині
                конфіскації майна

     При наявності достатніх даних про  те,  що  злочином  завдана
матеріальна  шкода, або понесені витрати закладом охорони здоров'я
на стаціонарне лікування потерпілого від злочину,  орган дізнання,
слідчий,  прокурор і суд зобов'язані вжити заходів до забезпечення
цивільного позову.
     Прокурор пред'являє    або   підтримує   поданий   потерпілим
цивільний позов про відшкодування  збитків,  заподіяних  злочином,
якщо  цього  вимагає охорона інтересів держави,  а також громадян,
які за станом здоров'я  та  з  інших  поважних  причин  не  можуть
захистити свої права.
     Якщо у  випадках,  зазначених  в  частині  2   цієї   статті,
цивільний   позов   не  був  пред'явлений,  суд  зобов'язаний  при
ухваленні  вироку  з  власної  ініціативи  вирішити  питання   про
відшкодування матеріальних збитків, завданих злочином.
     При провадженні в кримінальній справі  про  злочин,  за  який
може   бути   застосована   додаткова  міра  покарання  у  вигляді
конфіскації  майна,  орган  дізнання,  слідчий,  прокурор  і   суд
зобов'язані  вжити  заходів  до  забезпечення можливої конфіскації
майна обвинуваченого.
( Стаття 29 із змінами, внесеними згідно з Указом  ПВР  N  6834-10
від 16.04.84, Законами N  2857-12  від  15.12.92,  N  3132-12  від
22.04.93 )


     Стаття 30. ( Стаття 30 виключена на підставі Закону 
                N 2857-12 від 15.12.92 )
                Порядок зносин судів, прокурорів, слідчих
                і органів дізнання з відповідними органами
                інших союзних республік

     При необхідності виконання окремих  судових  чи  слідчих  дій
або вжиття розшукних заходів на території інших союзних  республік
суди,  прокурори,  слідчі  і  органи  дізнання   в   справах,   що
перебувають  в   їх   провадженні,   безпосередньо   зносяться   з
відповідними органами інших союзних республік.
     Суди, прокурори, слідчі і органи дізнання УРСР зобов'язані  в
межах своєї компетенції виконувати доручення  відповідних  органів
інших союзних республік.
     При  необхідності  передати   кримінальну  справу  до  органу
попереднього слідства, дізнання або суду іншої союзної  республіки
справа направляється відповідно через Прокурора  УРСР  або  Голову
Верховного Суду УРСР.

     Стаття 31. Порядок зносин судів, прокурорів, слідчих і
                органів дізнання з відповідними установами
                іноземних держав

     Порядок зносин судів, прокурорів, слідчих і органів  дізнання
з відповідними  установами  іноземних  держав,   а   також порядок
виконання взаємних доручень визначається законодавством України  і
міжнародними  договорами  України.
( Стаття 31 із змінами, внесеними згідно з Указом  N  6834-10  від
16.04.84, Законом N 2857-12 від 15.12.92 )

     Стаття 32. Роз'яснення значення термінів Кодексу

     Терміни, що їх вжито в  цьому  Кодексі,  коли  немає  окремих
вказівок, мають таке значення:
     1) "Суд" - Верховний Суд України, Верховний  суд  Республіки
Крим, обласний, Київський і Севастопольський міські,  міжобласний,
районний (міський), міжрайонний (окружний) суди,  військовий  суд,
суддя, який одноособово  розглядає  справу; 
     2) "Суд першої інстанції" — суд, що має право винести вирок у
справі;
     3) "Касаційна  інстанція"  —  суд,  що  розглядає  справи  за
касаційними скаргами і протестами на вироки і ухвали  суду  першої
інстанції, які не набрали законної сили;
     4) "Наглядна інстанція" — суд, що розглядає в порядку нагляду
справи  за  протестами  на  вироки,  ухвали і постанови суду,  які
набрали законної сили;
     5) "Суддя" - голова, заступник  голови  і  суддя  відповідно
Верховного  Суду  України,  Верховного  суду   Республіки    Крим,
обласного, Київського і Севастопольського  міських,  міжобласного,
районного (міського), міжрайонного (окружного), військового судів,
народний засідатель;
     5-а) "Головуючий" — суддя,  який  головує  при  колегіальному
розгляді справи або розглядає справу одноособово;
     6) "Прокурор"  —  Генеральний  прокурор   України,   прокурор
Республіки Крим, прокурор області, прокурор міста Києва, районний,
міський прокурор,  військовий прокурор,  транспортний прокурор  та
інші  прокурори,  прирівняні до прокурорів областей,  районних або
міських прокурорів, їх заступники і помічники, прокурори управлінь
і відділів прокуратур, які діють у межах своєї компетенції;
     6-а) "Начальник  слідчого  відділу"  —   начальник   слідчого
управління,  відділу, відділення органів внутрішніх справ, безпеки
та його заступники, які діють у межах своєї компетенції,  а  також
податкової міліції;
     7) "Слідчий"   —   слідчий   прокуратури,   слідчий   органів
внутрішніх справ,  слідчий  органів  безпеки,  слідчий  податкової
міліції;
     8) "Учасники    процесу"   —   обвинувачений,   підозрюваний,
захисник,  а  також  потерпілий,  цивільний   позивач,   цивільний
відповідач та їхні представники;
     9) "Обвинувач" —  прокурор,  що  підтримує  в  суді  державне
обвинувачення,  громадський  обвинувач  і  потерпілий  в  справах,
передбачених частиною 1 статті 27 цього Кодексу;
     10) "Законні представники" — батьки,  опікуни,  піклувальники
даної особи або представники тих установ і організацій, під опікою
чи опікуванням яких вона перебуває;
     11) "Близькі родичі" — батьки,  дружина,  діти, рідні брати і
сестри, дід, баба, внуки;
     12) "Вирок" — рішення суду першої інстанції про винність  або
невинність відданої до суду особи;
     13) "Ухвала" — всі рішення, крім вироку, які виніс суд першої
інстанції в судових та розпорядчих засіданнях, і рішення, винесені
судом касаційної інстанції, а також рішення колегії в кримінальних
справах Верховного Суду України;
     14) "Постанова"  —  рішення  органу  дізнання,   слідчого   і
прокурора, а також рішення, які виніс суддя одноособово, і рішення
президії суду, Пленуму Верховного Суду України;
     15) "Касаційне  подання"  —  подання прокурора про скасування
або зміну вироку, який не набрав законної сили;
     16) "Окреме  подання"  — подання прокурора про скасування або
зміну ухвали суду чи постанови судді,  які  не  набрали   законної
сили;
     17) "Касаційна скарга"  —  скарга,  що  подається  учасниками
процесу до касаційної інстанції на вирок,  який не набрав законної
сили;
     18) "Окрема скарга" — скарга, що подається учасниками процесу
до касаційної інстанції на ухвалу суду,  постанову судді,  які  не
набрали законної сили;
     19) "Протест  в  порядку  нагляду"  —  протест  уповноважених
законом  осіб про скасування або зміну вироку,  ухвали і постанови
суду, що набрали законної сили;
     20) "Протокол"  —  документ  про проведення слідчих і судових
дій, про їх зміст і наслідки.
( Стаття 32  із  змінами,  внесеними  згідно  з  Указами  ПВР  від
13.06.63, N 117-08 від 30.08.71, N 52-09 від 18.07.75,  N  6834-10
від 16.04.84, з Законами N 2464-12 від  17.06.92,  N  2857-12  від
15.12.92, N 4018-12 від 24.02.94, N 85/98-ВР від 05.02.98 )

     Стаття 32-1. ( Стаття 32-1 виключена на підставі Указу ПВР 
                  N 6834-10 від 16.04.84 )
                  

     Стаття 32-2. ( Стаття 32-2 виключена на підставі Указу ПВР 
                  N 6834-10 від 16.04.84 )

                           Г л а в а  2

                           ПІДСУДНІСТЬ


     Стаття 33. Підсудність справ районному (міському)  суду

     Районному (міському) суду підсудні всі  кримінальні  справи,
 крім  справ,  підсудних  вищестоящим  судам  і військовим судам.
( Стаття 33 із змінами, внесеними згідно з Законом N  4018-12  від
24.02.94 )

     Стаття 33-1. ( Стаття 33-1 виключена на підставі Закону 
                  N 174/94-ВР від  21.09.94 )
                  Одноособовий розгляд суддею справ

     Суддя одноособово розглядає справи про  злочини,  передбачені
частинами першими  статей 81 - 84, частиною  першою  статті  86-2,
статтями 87 - 88, частиною першою статті 89, статями  90,  91,  95
- 100, 102  -  108-1,  частинами  першими  статтей  108-2,  108-3,
статтею 108-4, частинами першою і другою статті 109, статтями  110
- 116, 119, 121, частиною першою статті 122, статтями 123,  123-2,
124 - 139, частинами першою і другою статті 140,  частиною  першою
статті 141,  частинами  першою  і  другою  статті  143,  частинами
першими  статей  144,  145,  статтями  147  -  149,  статтею  153,
частиною першою статті 154, частинами першими  статей 155,  155-1,
статтею 155-2, частинами першою і  другою  статті  155-3,  статтею
155-5, частинами першою і другою  статті  155-6,  статтями  156  -
163-1, статтею 165, частиною першою статті 166, статтями 167,  171
- 173, частиною першою статті 174,  частиною  першою  статті  175,
статтями 176-1 - 176-5, частиною першою статті 177,  статтями  178
- 187, 187-2 - 187-5,  188  -  189-3,  частинами  першими   статей
189-4, 189-5, статтями  190,  191  -  205-1,  частинами  першою  і
другою статті 206, статтями 206-1 - 212, частинами першою,  другою
и третьою статті 213, статтею 213-1, частиною першою  статті  215,
статтею 215-2, частинами першою і другою  статті  215-3,  статтями
215-4, 217, частинами першими  статей  217-1,  218,  статтею  219,
частиною першою статті  220,  частинами  першою  і  другою  статті
220-1, частинами першими статей  221, 221-1, статтями 222,  224  -
228-1, частиною  першою  статті  228-2,  статтею  228-4,  частиною
першою  статті  228-5,  статтею  229,  частинами  першими  статтей
229-2,  229-3,  229-5,  статтями  229-6,  229-7,  229-8,  частиною
першою статті 229-9, статтею 229-11, пунктами "а"   статей  232  -
235, статтею 237, пунктами "а", "б" статті 238, пунктами "а",  "в"
статті 239, пунктами "а", "б" статті 240, пунктами "а",  "в",  "г"
статті 244, пунктами "а" статей  245,  245-1,  пунктами  "а",  "г"
статті 249, пунктами "а" статті 250, 251, пунктами "а",  "в",  "г"
статті  252, пунктами "а", "б"  і  "г"  статті  253,  пунктом  "а"
статей  254,  254-1  Кримінального  кодексу  Української   РСР   (
2001-05, 2002-05 ).
     За згодою обвинуваченого суддя одноособово  розглядає  справи
про злочини, передбачені частинами другою  і  третьою  статті  81,
частинами другими  статей 82 - 84, частиною  другою  статті  86-2,
частиною першою  статті  101,  частинами  другими   статей  108-2,
108-3, частиною третьою  статті  109,  частинами  першими   статей
117, 118,  статтею  120,  частиною  другою  статті  122,  частиною
четвертою статті 123-1, частиною  третьою  статті  140,  частинами
другою і третьою статті 141, частинами другими  статей  144,  145,
154, 155, 155-1, частиною третьою статті  155-3,  частиною  другою
статті 166, частинами першими  статей 169, 170, частинами  другими
статей  174, 175,  177,  частиною  третьою  статті  206,  частиною
четвертою статті 213, частиною  третьою  статті  215-3,  частинами
другими  статей   217-1,  218,  частиною  третьою  статті   220-1,
частиною першою  статті  223,  частинами  другими  статей   229-3,
229-9, пунктом "в" статті  240,  пунктами  "а",  "в"  статті  241,
пунктом "а" статті  243,  пунктом  "д"  статті  244,  пунктом  "в"
статті 254-1 Кримінального  кодексу  Української  РСР  (  2001-05,
2002-05 ).
( Кодекс доповнено статтею 33-1 згідно із Законом  N  2464-12  від
17.06.92; із змінами, внесеними згідно із Законом  N  3129-12  від
22.04.93 )

     Стаття 34. Підсудність справ Верховному суду Автономної
                 Республіки Крим, обласному, Київському і
                 Севастопольському міським судам, міжобласному
                 суду

     Верховному суду   Автономної   Республіки   Крим,  обласному,
Київському  і  Севастопольському  міським  судам   підсудні   такі
кримінальні справи:
     1) про  особливо  небезпечні  державні  злочини,  передбачені
статтями 56,  56-1, 58 - 60, 62,  63 Кримінального кодексу України
( 2001-05 );
     2)  про  інші  державні  злочини, передбачені статтями 66-68,
68-1,  69,  69-1, 71, 76, частиною 1 статті 77, статтями 78, 78-1,
79,  статтею  80-1,  частиною  другою  статті  80-3,  статтею 80-4
Кримінального кодексу України;
     3) про злочини, передбачені статтею  93,  частиною  4  статті
117, частиною третьою статті 168, статтями  187-2,  187-3,  187-6,
190-1, 217-2, частиною третьою статті 217-3 Кримінального  кодексу
України ( 2002-05 ).
     У випадках  особливої  складності  або   важливості   справи,
підсудної  районному  (міському)  суду,  Верховний  суд Автономної
Республіки Крим,  обласний,  Київський і  Севастопольський  міські
суди мають право прийняти її до свого провадження.
     Міжобласному суду підсудні всі кримінальні справи про злочини
на особливо режимних об'єктах, розташованих на території України.
(  Стаття  34 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 6591-10
від  29.02.84,  N  270-10 від 26.05.80, N 7373-11 від 14.04.89, із
змінами,  внесеними  згідно  із  Законами  N 2947-12 від 28.12.93,
N  4018-12  від  24.02.94,  в  редакції  Закону  N  174/94-ВР  від
21.09.94,  N  246/94-ВР від 15.11.94, N 552/97-ВР від 07.10.97, із
змінами,  внесеними  згідно  із Законом N 1945-III ( 1945-14 ) від
14.09.2000 )

     Стаття 35. Підсудність справ Верховному Суду України

     Верховному Суду  України  як  суду  першої інстанції підсудні
кримінальні   справи   особливої   складності   або    виняткового
громадського значення.
     Верховний Суд України має право прийняти  до  свого  розгляду
всяку справу,  підсудну нижчестоящому суду, або передати справу на
розгляд відповідного іншого суду України.

     Стаття 36. Підсудність справ військовим судам

     Військовим судам гарнізонів як суду першої інстанції підсудні
справи  про  злочини  осіб,  які  мають  військове    звання    до
підполковника, капітана другого рангу включно, крім тих справ, які
підсудні військовим судам вищого рівня.
     Військовим судам регіонів,  Військово-Морських Сил  як  судам
першої інстанції підсудні:
     1) справи  про  злочини  осіб,  які  мають  військове  звання
полковника, капітана I рангу;
     2) справи про злочини осіб, які займають посаду від командира
полку, командира корабля I рангу і вище, а також осіб,  рівних  їм
за службовим становищем;
     3) справи про всі злочини,  за  які  в  умовах  мирного  часу
законом передбачена можливість  призначення  покарання  у  вигляді
довічного позбавлення волі.
     Військовій колегії Верховного Суду  України  підсудні  справи
виняткової важливості, а також  про  злочини  військовослужбовців,
які мають  військові  звання  генерала  (адмірала),  або  займають
посади від командира з'єднання і вище та їм рівні. Військовий  суд
регіону,  Військово-Морських  Сил,  військова  колегія  Верховного
Суду України вправі прийняти до свого провадження як  суду  першої
інстанції будь-яку справу, підсудну військовому суду гарнізону.
(  Стаття 36 в редакції Закону N 4018-12 від 24.02.94, із змінами,
внесеними   згідно   із   Законом  N  1483-III  (  1483-14  )  від
22.02.2000 )

     Стаття 37. Територіальна підсудність

     Кримінальна справа   розглядається  в  тому  суді,  в  районі
діяльності якого  вчинено  злочин.  Якщо  місця  вчинення  злочину
встановити  не можна,  то справа повинна бути розглянута судом,  в
районі діяльності якого закінчено дізнання чи попереднє слідство в
даній справі.

     Стаття 38. Передача справи з одного суду до іншого

     З метою забезпечення найбільш об'єктивного і повного розгляду
справи,  а також найкращого забезпечення  виховної  ролі  судового
розгляду, в окремих випадках  справа може бути передана на розгляд
суду за місцем проживання чи роботи обвинуваченого або  за  місцем
знаходження більшості свідків.
     Передача в цих  випадках  справи  з  одного  суду  до  іншого
допускається лише до початку її розгляду в судовому засіданні.
     Питання про передачу справи з одного  районного  (міського),
міжрайонного (окружного) суду до іншого чи  з  одного  військового
суду гарнізону до іншого в межах Республіки Крим, однієї  області,
міст  Києва  і  Севастополя,  одного  військового    регіону    чи
Військово-Морських Сил вирішується головою  відповідно  Верховного
суду Республіки Крим, обласного,  Київського  і  Севастопольського
міських    судів,    головою    військового    суду       регіону,
Військово-Морських Сил. 
     Питання  про  передачу  справи  до  суду  іншої  області або
військового суду, міжобласного суду або  військового  суду  іншого
регіону  вирішується  Головою  Верховного  Суду  України  чи  його
заступником.
( Стаття 38 із змінами, внесеними згідно з Указом  ПВР  N  6834-10
від 16.04.84, Законами N  2857-12  від  15.12.92,  N  4018-12  від
24.02.94 )

     Стаття 39. Визначення підсудності справ, які належать до
                компетенції декількох однойменних судів

     В разі об'єднання в одному провадженні кримінальних справ  по
обвинуваченню  декількох осіб у вчиненні декількох злочинів,  коли
ці справи підсудні двом або декільком  однойменним  судам,  справу
розглядає  той  суд,  в  районі  діяльності  якого  було  порушено
кримінальну справу або закінчено попереднє слідство чи дізнання.

     Стаття 40. Визначення підсудності справ, які належать до
                компетенції різнойменних судів

     Якщо одна  особа  або  група  осіб обвинувачуються у вчиненні
декількох злочинів, справи про які підсудні різнойменним судам, то
справа розглядається вищестоящим з цих судів.
     Якщо одна особа або група  осіб  обвинувачуються  у  вчиненні
декількох  злочинів і справа хоча б про одну з них або про один із
злочинів   підсудна    військовому   суду,  то   справу  розглядає
військовий суд. (Змінено згідно з Законом N 4018-12 від 24.02.94)
      При обвинуваченні групи осіб у вчиненні одного  або  кількох
злочинів, що не є військовими злочинами, якщо щодо хоча б одного з
обвинувачених справа підсудна загальному суду,  справа  щодо  всіх
обвинувачених  розглядається  загальним  судом.  
( Стаття 40 із змінами, внесеними згідно з Законом N  4018-12  від
24.02.94)

     Стаття 41. Направлення справи за підсудністю

     Суддя або  суд  в  розпорядчому  засіданні,  встановивши,  що
кримінальна  справа  не  підсудна  даному  суду,  надсилає  її  за
підсудністю; про це суддя виносить постанову, а суд — ухвалу.
     Якщо підсудність справи іншому однойменному суду виявилася  в
судовому засіданні,  суд продовжує розгляд справи, коли це не може
завдати шкоди повноті і об'єктивності дослідження обставин справи.
Коли  ж  не  можна забезпечити повноти і об'єктивності дослідження
обставин справи,  суд  надсилає  справу  за  підсудністю,  про  що
виносить ухвалу.
     Суд,  виявивши  в  судовому  засіданні,  що  справа  підсудна
вищестоящому  суду  або   військовому   суду,   надсилає   її   за
підсудністю. 
     Передача до  нижчестоящого  суду справи,  початої розглядом у
судовому засіданні вищестоящого суду, не допускається.
( Стаття 41 із змінами, внесеними згідно з Законом N  4018-12  від
24.02.94 )

     Стаття 42. Недопустимість спорів про підсудність

     Спори про підсудність між судами не допускаються. Кримінальна
справа, надіслана з одного суду до іншого в порядку, встановленому
статтями 38 — 41 цього Кодексу, повинна бути прийнята цим судом до
свого  провадження,  якщо  при  цьому не перевищується компетенція
суду.
                           Г л а в а  3

              УЧАСНИКИ ПРОЦЕСУ, ЇХ ПРАВА І ОБОВ'ЯЗКИ

     Стаття 43. Обвинувачений і його права

     Обвинуваченим є особа, щодо якої в установленому цим Кодексом
порядку  винесена  постанова  про  притягнення  як обвинуваченого.
Після віддання до суду обвинувачений називається підсудним.
      Обвинувачений має право:  знати,  в чому його обвинувачують;
давати  показання   з   пред'явленого   йому   обвинувачення   або
відмовитися  давати  показання  і  відповідати на запитання;  мати
захисника і побачення з ним до першого  допиту;  подавати  докази;
заявляти клопотання; ознайомлюватися після закінчення попереднього
слідства або дізнання з усіма матеріалами справи;  брати участь  у
судовому  розгляді  в  суді  першої  інстанції;  заявляти відводи;
подавати скарги на дії і рішення особи,  яка  провадить  дізнання,
слідчого,  прокурора,  судді  та  суду, а за наявності відповідних
підстав - на забезпечення безпеки.
     Підсудний має право на останнє слово.
( Стаття 43 із змінами, внесеними згідно з Указом  ПВР  N  6834-10
від   16.04.84,  Законами  N  3780-12  від  23.12.93,  N  1381-XIV
( 1381-14 ) від 13.01.2000 )

     Стаття 43-1. Підозрюваний

     Підозрюваним визнається:
     1) особа, затримана по підозрінню у вчиненні злочину;
     2) особа,  до якої застосовано запобіжний захід до  винесення
постанови про притягнення її як обвинуваченого.
      Підозрюваний має право:  знати,  в  чому  він  підозрюється;
давати показання або відмовитися давати показання і відповідати на
запитання;  мати захисника і побачення з ним  до  першого  допиту;
подавати докази; заявляти клопотання і відводи; вимагати перевірки
прокурором правомірності затримання;  подавати  скарги  на  дії  і
рішення особи, яка провадить оперативно-розшукові дії та дізнання,
слідчого  і  прокурора,  а  за  наявності відповідних підстав - на
забезпечення безпеки.
     Про роз'яснення  прав  підозрюваному зазначається в протоколі
затримання або постанові про застосування запобіжного заходу.
( Кодекс доповнено статтею 43-1 згідно з Указом ПВР N 6834-10  від
16.04.84; із змінами, внесеними згідно із Законами  N 3780-12  від
23.12.93, N 1381-XIV ( 1381-14 ) від 13.01.2000 )

     Стаття 44. Захисник у кримінальному судочинстві

     (  Положення  частини  першої  статті 44, за яким обмежується
право  на вільний вибір підозрюваним, обвинуваченим і підсудним як
захисника  своїх  прав,  крім  адвоката,  іншого  фахівця у галузі
права,  який  за  законом  має  право на надання правової допомоги
особисто  чи  за  дорученням  юридичної особи втратили чинність як
такі,  що  є неконституційними на підставі Рішення Конституційного
Суду N 13-рп/2000 ( v013p710-00 ) від 16.11.2000 )
     Як захисники    підозрюваних,   обвинувачених   і   підсудних
допускаються  особи,  які  мають  свідоцтво про  право на  заняття
адвокатською діяльністю. За згодою підсудного допускаються близькі
родичі, опікуни або піклувальники.
     Захисник допускається   до   участі   у   справі   з  моменту
пред'явлення   обвинувачення,   а   у   разі   затримання   особи,
підозрюваної  у  вчиненні  злочину,  або  застосування запобіжного
заходу у вигляді взяття  під  варту  -  з  моменту  оголошення  їй
протоколу   про   затримання   або   постанови   про  застосування
запобіжного заходу,  але не  пізніше  двадцяти  чотирьох  годин  з
моменту затримання.
     У справах про суспільно небезпечні діяння,  вчинені особами у
стані  неосудності,  а  також  про злочини осіб,  які захворіли на
душевну хворобу після вчинення злочину,  захисник допускається  до
участі   у   справі   з  моменту  отримання  доказів  про  душевне
захворювання особи.
     У разі  коли  дізнання або попереднє слідство не провадилось,
захисник  допускається  до  участі   в   справі   після   віддання
обвинуваченого до суду.
     У  справах   про   суспільно   небезпечні   діяння,   вчинені
неповнолітніми, які не досягли віку, з якого  можлива  кримінальна
відповідальність, захисник  допускається  до  участі  у  справі  з
моменту ознайомлення неповнолітнього та його батьків або осіб,  що
їх замінюють, з постановою про закриття  справи  і  з  матеріалами
справи,    а    в     разі     поміщення     неповнолітнього     у
приймальник-розподільник - не пізніше двадцяти  чотирьох  годин  з
моменту поміщення.
( Стаття 44 в редакції Закону N 3780-12 від 23.12.93, із змінами,
внесеними згідно з Законом N 3787-12 від 23.12.93)

     Стаття 45. Обов'язкова участь захисника

     Участь захисника   при   провадженні  дізнання,  попереднього
слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої  інстанції
є    обов'язковою,    крім    випадків    відмови   підозрюваного,
обвинуваченого і підсудного від захисника у порядку, передбаченому
частиною другою статті 46 цього Кодексу.
( Стаття 45 в редакції Закону N 3780-12 від 23.12.93 )

     Стаття 46. Відмова від захисника

     Підозрюваний, обвинувачений   і   підсудний   мають  право  в
будь-який момент провадження у справі відмовитися  від  захисника.
Така   відмова   допускається  лише  з  ініціативи  підозрюваного,
обвинуваченого  чи  підсудного  і  не  може  бути  перешкодою  для
продовження   участі   у   справі   прокурора    або  громадського
обвинувача,  а також захисників інших підозрюваних,  обвинувачених
чи підсудних.
     В разі відмови від захисника особа, яка  провадить  дізнання,
або слідчий складає протокол,  суд  виносить  ухвалу,  а  суддя  -
постанову.
     Відмова від захисника не може бути прийнята:
     1) у  справах  осіб,  які підозрюються або обвинувачуються у
вчиненні злочину у віці до вісімнадцяти років;
     2) у справах про злочини осіб,  які через  свої  фізичні  або
психічні  вади  (німі,  глухі,  сліпі  та  інші)  не  можуть  самі
реалізувати своє право на захист;
     3) у  справах  осіб,  які  не володіють мовою,  якою ведеться
судочинство;
     4) коли   санкція  статті,  за  якою  кваліфікується  злочин,
передбачає довічне позбавлення волі;
     5) при провадженні справи про застосування примусових заходів
медичного характеру.
(  Стаття 46 в редакції Закону N 3780-12 від 23.12.93, із змінами,
внесеними   згідно   із   Законом  N  1483-III  (  1483-14  )  від
22.02.2000 )

     Стаття 47. Порядок призначення захисника

     Захисник з числа осіб,  зазначених у частині першій статті 44
цього   Кодексу,   запрошується   підозрюваним,  обвинуваченим  чи
підсудним,  його законними  представниками,  родичами  або  іншими
особами за дорученням чи на прохання підозрюваного, обвинуваченого
і підсудного.  Якщо  у  випадках,  передбачених  частиною  третьою
статті  46 цього Кодексу,  захисник не буде запрошений зазначеними
особами,  його призначає особа,  яка провадить дізнання,  слідчий,
суд або суддя.
     Одна і та ж особа не може бути захисником  двох  або  кількох
підозрюваних,  обвинувачених  і  підсудних,  коли інтереси захисту
одного з них суперечать інтересам захисту іншого.
     Замінити одного захисника іншим можна лише за клопотанням або
за  згодою  підозрюваного,  обвинуваченого  і  підсудного.  В  тих
випадках,  коли  явка  для участі в справі захисника,  якого обрав
підозрюваний,  неможлива  протягом  двадцяти  чотирьох  годин,   а
захисника,   обраного   обвинуваченим  чи  підсудним,  -  протягом
сімдесяти двох годин,  особа, яка провадить дізнання, слідчий, суд
або  суддя  відповідно  мають  право  запропонувати підозрюваному,
обвинуваченому,  підсудному   запросити   іншого   захисника   або
забезпечують їм захисника.  Обов'язок забезпечити участь захисника
в  такому  випадку   покладається   на   керівника   адвокатського
об'єднання за місцем провадження справи.
     Оплата праці захисника у випадку,  коли  він  брав  участь  у
дізнанні,   попередньому   слідстві   або   судовому  розгляді  за
призначенням,  та при звільненні підозрюваного,  обвинуваченого  і
підсудного  від оплати юридичної допомоги через малозабезпеченість
провадиться за рахунок держави в порядку,  встановленому Кабінетом
Міністрів  України.  Відшкодування витрат державі у таких випадках
може бути покладено на засудженого.
( Стаття 47 в редакції Закону N 3780-12 від 23.12.93 )

     Стаття 48. Обов'язки і права захисника

     Захисник зобов'язаний  використати  всі  зазначені  в  законі
засоби  захисту  з  метою  з'ясування  обставин,  що виправдовують
підозрюваного,  обвинуваченого і  підсудного  або  пом'якшують  чи
виключають їх відповідальність, і подавати їм  необхідну  юридичну
допомогу.
     З моменту допущення до участі у справі захисник має право: 
     до першого допиту підозрюваного чи обвинуваченого мати з  ним
побачення віч-на-віч, а після першого допиту -  без  обмеження  їх
кількості і тривалості;
     мати побачення із засудженим і особою,  до якої  застосовано
примусові заходи медичного характеру;
     бути присутнім при допитах підозрюваного і обвинуваченого,  а
також при провадженні інших слідчих дій,  виконуваних з їх  участю
або   за   клопотанням   підозрюваного,   обвинуваченого  чи  його
захисника;
     з дозволу особи,  яка провадить дізнання,  або слідчого брати
участь і в інших слідчих діях;
     застосовувати науково-технічні  засоби  при  провадженні  тих
слідчих дій, в яких бере участь захисник, а також при ознайомленні
з матеріалами справи - з дозволу особи, яка провадить дізнання, чи
слідчого,  а  у  суді,  якщо  справа  розглядається  у  відкритому
судовому засіданні, - з дозволу судді чи суду;
     ознайомлюватися з    матеріалами,    якими    обгрунтовується
затримання   підозрюваного   чи  обрання  запобіжного  заходу  або
пред'явлення  обвинувачення,  а  після   закінчення   попереднього
слідства - з усіма матеріалами справи;
     виписувати з матеріалів  справи,  з  якими  він  ознайомився,
необхідні відомості;
     брати участь у судовому розгляді справи;
     подавати докази і заявляти клопотання і відводи;
     подавати скарги  на  дії  та  рішення  особи,  яка  провадить
дізнання, слідчого, прокурора, судді та суду;
     за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки.
     Захисник має право збирати відомості  про  факти,  що  можуть
бути використані як докази у справі,  зокрема одержувати документи
або їх копії від підприємств,  установ,  організацій, об'єднань, а
від громадян - за їх згодою;  ознайомлюватися на підприємствах,  в
установах і організаціях з необхідними документами і  матеріалами,
за  винятком тих,  таємниця яких охороняється законом;  отримувати
письмові висновки фахівців з  питань,  що  потребують  спеціальних
знань.
     Особа, яка провадить дізнання,  і слідчий  повинні  своєчасно
повідомити захисника про час і місце провадження слідчих дій,  які
виконуються  з  участю  підозрюваного  або  обвинуваченого  чи  за
клопотанням захисника.
     Захисник зобов'язаний  своєчасно  з'явитися  для   участі   у
провадженні   тих   процесуальних   дій,  в  яких  його  участь  є
обов'язковою.
     В разі  неявки захисника слідчі дії,  в яких участь захисника
не є обов'язковою, провадяться без нього.
     Якщо захисник присутній при провадженні слідчих дій,  він має
право ставити запитання особам,  яких допитують, подавати письмові
зауваження   з  приводу  неправильності  або  неповноти  запису  в
протоколі  відомостей  про  слідчі  дії.  Особа,   яка   провадить
дізнання,   і   слідчий  можуть  відхилити  запитання,  поставлене
захисником, але вони зобов'язані занести його до протоколу.
     Відмова захисника   при  провадженні  дізнання,  попереднього
слідства  та  в  судовому  засіданні  від  захисту  підозрюваного,
обвинуваченого і підсудного не допускається.
     Захисник не вправі розголошувати відомості,  які  стали  йому
відомі у зв'язку з виконанням професійних обов'язків.
     Документи, пов'язані  з  виконанням   захисником   обов'язків
захисника   у   кримінальній   справі,   не   підлягають   огляду,
розголошенню чи вилученню особою, яка провадить дізнання, слідчим,
прокурором, суддею і судом без згоди захисника.
     Не може  бути  внесено  подання  органу  дізнання,  слідчого,
прокурора,  а також винесена окрема постанова судді чи ухвала суду
щодо правової позиції захисника у справі.
(  Стаття 48 в редакції Закону N 3780-12 від 23.12.93; із змінами,
внесеними   згідно   із   Законом  N  1381-XIV  (  1381-14  )  від
13.01.2000 )

     Стаття 49. Потерпілий

     Потерпілим визнається    особа,   якій   злочином   заподіяно
моральну, фізичну або майнову шкоду.
     Про визнання  громадянина  потерпілим  чи про відмову в цьому
особа, яка провадить дізнання, слідчий і суддя виносять постанову,
а суд — ухвалу.
     Громадянин, визнаний потерпілим від  злочину,  вправі  давати
показання  у  справі.  Потерпілий  і його представник мають право:
подавати  докази;  заявляти  клопотання;   знайомитися   з   усіма
матеріалами справи з моменту закінчення попереднього  слідства,  а
у справах, в яких  попереднє  слідство  не  провадилося,  —  після
віддання  обвинуваченого  до  суду;  брати   участь   у   судовому
розгляді; заявляти відводи; подавати  скарги  на  дії  особи,  яка
провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду, а  також  подавати
скарги  на вирок або ухвали суду і постанови народного судді, а за
наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки.
     В справах,  передбачених  частиною 1 статті 27 цього Кодексу,
потерпілий має право під час судового розгляду особисто або  через
свого  представника  підтримувати  обвинувачення.  Потерпілий може
брати участь у судових дебатах в усіх справах,  в яких не виступає
прокурор чи громадський обвинувач.
     У справах  про  злочини,  внаслідок   яких   сталася   смерть
потерпілого,  права,  передбачені цією статтею, мають його близькі
родичі.
( Стаття 49 із змінами, внесеними згідно з Указом  ПВР  N  6834-10
від 16.04.84, Законом N 1381-XIV ( 1381-14 ) від 13.01.2000 ) 

     Стаття 50. Цивільний позивач

     Цивільним позивачем  визнається   громадянин,   підприємство,
установа  чи  організація,  які  зазнали  матеріальної  шкоди  від
злочину і пред'явили вимогу про відшкодування  збитків  відповідно
до  статті  28 цього Кодексу.  Про визнання цивільним позивачем чи
про відмову в цьому особа,  яка провадить дізнання, слідчий, суддя
виносять постанову, а суд — ухвалу.
     Цивільний позивач або його представник мають право:  подавати
докази;  заявляти  клопотання;  брати  участь у судовому розгляді;
просити орган дізнання,  слідчого і  суд  про  вжиття  заходів  до
забезпечення заявленого ними позову; підтримувати цивільний позов;
ознайомлюватися  з  матеріалами  справи   з   моменту   закінчення
попереднього слідства,  а у справах,  в яких попереднє слідство не
провадилось,  — після віддання обвинуваченого  до  суду;  заявляти
відводи; подавати скарги на дії  особи,  яка  провадить  дізнання,
слідчого, прокурора і суду, а також подавати скарги на  вирок  або
ухвали  суду  в  частині,  що  стосується  цивільного позову, а за
наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки.
     Цивільний позивач зобов'язаний  на  вимогу  органу  дізнання,
слідчого,  прокурора  і  суду пред'являти всі необхідні документи,
зв'язані з заявленим позовом.
( Стаття 50 із змінами, внесеними згідно з Указом  ПВР  N  6834-10
від 16.04.84, Законом N 1381-XIV ( 1381-14 ) від 13.01.2000 ) 
     Стаття 51. Цивільний відповідач

     Як цивільних  відповідачів  може  бути  притягнуто   батьків,
опікунів,  піклувальників  або  інших осіб,  а також підприємства,
установи та організації,  які в  силу  закону  несуть  матеріальну
відповідальність    за    шкоду,    завдану    злочинними    діями
обвинуваченого.  Про притягнення як цивільного відповідача  особа,
яка провадить дізнання, слідчий, суддя виносять постанову, а суд —
ухвалу.
     Цивільний відповідач   або   його   представник   має  право:
заперечувати проти пред'явленого позову;  давати пояснення по суті
пред'явленого   позову;   подавати  докази;  заявляти  клопотання;
ознайомлюватися з матеріалами  справи,  що  стосуються  цивільного
позову, з моменту закінчення попереднього слідства, а у справах, в
яких  попереднє  слідство  не  провадилося,   —   після   віддання
обвинуваченого до суду; брати участь у судовому розгляді; заявляти
відводи;  подавати скарги на дії особи,  яка  провадить  дізнання,
слідчого,  прокурора  і  суду,  а також подавати скарги на вирок і
ухвали  суду  в  частині,  що  стосується  цивільного позову, а за
наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки.
( Стаття 51 із змінами, внесеними згідно з Указом  ПВР  N  6834-10
від  16.04.84, Законом N 1381-XIV ( 1381-14 ) від 13.01.2000 )

     Стаття 52. Представники потерпілого, цивільного позивача і
                цивільного відповідача

     Представниками потерпілого,  цивільного позивача і цивільного
відповідача  можуть  бути  адвокати,   близькі   родичі,   законні
представники,   а  також  інші  особи  за  постановою  особи,  яка
провадить дізнання, слідчого, судді або за ухвалою суду.
     Коли цивільним   позивачем   або   цивільним  відповідачем  є
підприємство,  установа  чи  організація,  то  представниками   їх
інтересів можуть бути спеціально уповноважені ними на те особи.
     Зазначені в    цій    статті    представники     користуються
процесуальними правами осіб, інтереси яких вони представляють.

     Стаття 52-1.  Забезпечення безпеки осіб, які беруть участь
                   у кримінальному судочинстві

     Особи, які беруть участь у кримінальному судочинстві,  у разі
наявності  реальної  загрози  їх життю,  здоров'ю,  житлу чи майну
мають право на забезпечення безпеки.
     Право на  забезпечення  безпеки  за   наявності   відповідних
підстав мають:
     1) особа,  яка  заявила  до правоохоронного органу про злочин
або  в  іншій  формі  брала  участь  у   виявленні,   запобіганні,
припиненні і розкритті злочину чи сприяла цьому;
     2) потерпілий або його представник у кримінальній справі;
     3) підозрюваний,    обвинувачений,    захисники   і   законні
представники;
     4) цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники
у справі про відшкодування шкоди, завданої злочином;
     5) свідок;
     6) експерт, спеціаліст, перекладач і понятий;
     7) члени сімей та близькі родичі осіб,  перелічених у пунктах
1-6 цієї статті,  якщо шляхом погроз або  інших  протиправних  дій
щодо  них  робляться  спроби  вплинути  на учасників кримінального
судочинства.
     Орган дізнання, слідчий, прокурор або суд, одержавши заяву чи
повідомлення  про  загрозу  безпеці  особи,  зазначеної  у частині
другій цієї статті, зобов'язані перевірити цю заяву (повідомлення)
і  в  строк  не  більше ніж три доби,  а у невідкладних випадках -
негайно  прийняти  рішення  про   застосування   або   відмову   в
застосуванні  заходів  безпеки.  Відповідно  до свого рішення вони
приймають мотивовану  постанову  чи  ухвалу  і  передають  її  для
виконання органу, на який покладено здійснення заходів безпеки. Ця
постанова чи  ухвала  є  обов'язковою  для  виконання  зазначеними
органами.
     Орган, якому доручено здійснювати заходи безпеки,  встановлює
перелік необхідних заходів і способів їх реалізації, керуючись при
цьому  конкретними  обставинами  і  необхідністю усунення існуючої
загрози.  Про заходи  безпеки,  умови  їх  здійснення  та  правила
користування майном або документами, виданими з метою забезпечення
безпеки, повідомляється особа, взята під захист.
     У разі наявності в заяві (повідомленні) про  загрозу  безпеці
особи,  зазначеної  у  частині другій цієї статті,  відомостей про
злочин орган дізнання, слідчий, прокурор, суд або суддя в порядку,
передбаченому статтями  94,  98  і  99  цього Кодексу ( 1002-05 ),
приймає рішення про порушення чи відмову в порушенні  кримінальної
справи або про передачу заяви (повідомлення) за належністю.
     Про прийняте    рішення    заявнику    негайно   надсилається
повідомлення.
     Орган, який здійснює заходи безпеки,  письмово інформує орган
дізнання,  слідчого, прокурора, суд або суддю, у провадженні якого
перебуває кримінальна справа, про вжиті заходи та їх результати.
(  Кодекс  доповнено  статтею  52-1  згідно  із Законом N 1381-XIV
( 1381-14 ) від 13.01.2000 )

     Стаття 52-2.  Права і обов'язки осіб, щодо яких здійснюються
                   заходи безпеки

     Особи, взяті під захист, мають право:

     1) подавати  клопотання про вжиття заходів безпеки або про їх
скасування;
     2) знати  про  застосування  щодо  них   конкретних   заходів
безпеки;
     3) вимагати від органу дізнання,  слідчого,  прокурора,  суду
застосування   додаткових   заходів   безпеки    або    скасування
здійснюваних заходів;
     4) оскаржити   незаконні   рішення   чи   дії   органів,  які
забезпечують  безпеку,  до  відповідного  органу   вищого   рівня,
прокурора або суду.

     Особи, взяті під захист, зобов'язані:

     1) виконувати  умови  здійснення  заходів  безпеки  і законні
вимоги органів, які здійснюють заходи безпеки;
     2) негайно інформувати зазначені органи  про  кожний  випадок
погрози або протиправних дій щодо них;
     3) поводитися   з   майном  та  документами,  виданими  їм  у
тимчасове користування органом,  який забезпечує безпеку, згідно з
установленими законодавством правилами.
(  Кодекс  доповнено  статтею  52-2  згідно  із Законом N 1381-XIV
( 1381-14 ) від 13.01.2000 )

     Стаття 52-3.  Нерозголошення відомостей про особу,
                   щодо якої здійснюються заходи безпеки

     Нерозголошення відомостей про особу,  взяту під захист,  може
забезпечуватися  шляхом  обмеження відомостей про неї в матеріалах
перевірки (заявах,  поясненнях тощо),  а також протоколах  слідчих
дій та судових засідань.  Орган дізнання,  слідчий,  прокурор, суд
(суддя),  прийнявши  рішення  про  застосування  заходів  безпеки,
виносить мотивовану постанову,  ухвалу про заміну прізвища, імені,
по батькові особи,  взятої під  захист,  на  псевдонім.  Надалі  у
процесуальних  документах зазначається лише псевдонім,  а справжні
прізвище,  ім'я,  по батькові (рік,  місяць  і  місце  народження,
сімейний   стан,  місце  роботи,  рід  занять  або  посада,  місце
проживання та інші анкетні дані,  що містять інформацію про особу,
яка  перебуває  під захистом) вказуються лише у постанові (ухвалі)
про заміну анкетних даних.  Ця постанова  (ухвала)  до  матеріалів
справи не додається, а зберігається окремо в органі, у провадженні
якого перебуває кримінальна справа.  У разі заміни прізвища особи,
взятої  під  захист,  на псевдонім з матеріалів справи вилучаються
протоколи  слідчих  дій  та  інші  документи,  в  яких   зазначено
достовірні  відомості  про цю особу,  і зберігаються окремо,  а до
матеріалів  справи  додаються  копії  цих  документів  із  заміною
справжнього прізвища на псевдонім.
     Відомості про  заходи безпеки та осіб,  взятих під захист,  є
інформацією з обмеженим доступом.  На документи,  що містять  таку
інформацію, не поширюються правила, передбачені частинами другою і
третьою статті  48,  статтями  217  -  219  і  255  цього  Кодексу
( 1003-05 ).
(  Кодекс  доповнено  статтею  52-3  згідно  із Законом N 1381-XIV
( 1381-14 ) від 13.01.2000 )

     Стаття 52-4.  Порядок скасування заходів безпеки

     Заходи безпеки  можуть  бути скасовані на підставі закінчення
строку  конкретного  заходу  безпеки;  усунення   загрози   життю,
здоров'ю,  житлу і майну осіб,  взятих під захист;  систематичного
невиконання особою,  взятою під захист, законних вимог органів, що
здійснюють заходи безпеки, якщо ця особа письмово була попереджена
про можливість такого скасування.
     Приводом для   скасування   заходів   забезпечення    безпеки
учасників  кримінального судочинства,  членів їх сімей та близьких
родичів може бути: заява учасника кримінального судочинства, члена
його  сім'ї  або  близького  родича,  щодо  якого були застосовані
заходи безпеки;  отримання  достовірної  інформації  про  усунення
загрози життю, здоров'ю, житлу і майну зазначених осіб.
     За наявності  підстав  для  скасування  заходів  забезпечення
безпеки органом  дізнання,  слідчим,  прокурором,  судом  (суддею)
виноситься мотивована постанова чи ухвала про їх скасування.
     Рішення про скасування заходів безпеки письмово протягом доби
доводиться до відома особи, щодо якої були застосовані ці заходи.
(  Кодекс  доповнено  статтею  52-4  згідно  із Законом N 1381-XIV
( 1381-14 ) від 13.01.2000 )

     Стаття 52-5.  Оскарження рішень про відмову в застосуванні
                   заходів безпеки або про їх скасування

     Постанова органу   дізнання   або   слідчого  про  відмову  в
застосуванні заходів безпеки  або  про  їх  скасування  може  бути
оскаржена   до  відповідного  прокурора  або  суду,  а  якщо  така
постанова винесена прокурором  -  до  вищестоящого  прокурора  або
суду.
     Постанова судді  або  ухвала  суду про відмову в застосуванні
заходів безпеки або про їх скасування може бути оскаржена  особою,
інтересів якої вона стосується, до вищестоящого суду.
(  Кодекс  доповнено  статтею  52-5  згідно  із Законом N 1381-XIV
( 1381-14 ) від 13.01.2000 )

     Стаття 53. Обов'язок роз'яснення і забезпечення прав
                особам, які беруть участь у справі

     Суд, прокурор,  слідчий  і  особа,  яка  провадить  дізнання,
зобов'язані роз'яснити особам, що беруть участь у справі, їх права
і забезпечити можливість здійснення цих прав.

     Стаття 53-1. Обов'язок органу дізнання, слідчого, прокурора
                  і суду щодо вжиття заходів до відшкодування
                  шкоди, заподіяної громадянинові незаконними
                  діями

     У разі  закриття  кримінальної  справи  за  відсутністю події
злочину,  відсутністю в діянні складу злочину або за недоведеністю
участі  особи  у  вчиненні  злочину,  а також у разі постановлення
виправдувального вироку орган дізнання,  слідчий,  прокурор і  суд
зобов'язані  роз'яснити особі порядок поновлення її порушених прав
і вжити необхідних заходів до відшкодування шкоди,  завданої особі
внаслідок  незаконних  засудження,  притягнення як обвинуваченого,
затримання,  застосування запобіжного заходу та у разі незаконного
продовження  виконання  призначеного  покарання  у випадках,  коли
кримінальний закон, який усуває караність діяння, набрав чинності.
     Підстави і    порядок    відшкодування   шкоди   визначаються
законодавством України.
( Кодекс доповнено статтею 53-1 згідно з Указом ПВР N 6834-10  від
16.04.84, із змінами, внесеними згідно з  Законом  N  2547-12  від
07.07.92 )


                           Г л а в а  4

            ОБСТАВИНИ, ЩО ВИКЛЮЧАЮТЬ МОЖЛИВІСТЬ УЧАСТІ
                   В КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ

     Стаття 54. Обставини, що виключають участь судді в розгляді
                справи

     Суддя або народний засідатель не може брати участі в розгляді
кримінальної справи:
     1) якщо він  є  потерпілим,  цивільним  позивачем,  цивільним
відповідачем  або  родичем  кого-небудь  з  них,  а  також родичем
слідчого,  особи,   яка   провадила   дізнання,   обвинувача   або
обвинуваченого;
     2) якщо він брав участь у даній справі  як  свідок,  експерт,
спеціаліст,  перекладач,  особа,  яка провадила дізнання, слідчий,
обвинувач,  захисник  або   представник   інтересів   потерпілого,
цивільного позивача або цивільного відповідача чи розглядав по цій
справі скаргу  в  порядку  статей  236-2,  236-4  та  236-6  цього
Кодексу;
     3) якщо  він  особисто  або  його  родичі  заінтересовані   в
результатах справи;
     4) при  наявності інших обставин,  які  викликають  сумнів  в
об'єктивності судді або народного засідателя.
     У складі суду,  що розглядає кримінальну  справу,  не  можуть
бути особи, які є родичами між собою.
( Стаття 54 із змінами, внесеними згідно з Указом  ПВР  N  6834-10
від 16.04.84, Законом N 2857-12 від 15.12.92 )


     Стаття 55. Недопустимість повторної участі судді у розгляді
                справи

     Суддя, який брав участь у розгляді кримінальної справи в суді
першої  інстанції,  не  може брати участі в розгляді цієї справи в
касаційному порядку чи в порядку нагляду,  а так само брати участь
в новому розгляді справи в суді першої інстанції в разі скасування
вироку або ухвали про закриття справи, поставлених з його участю.
     Суддя, який  брав  участь  у  розгляді  справи  в касаційному
порядку, не може брати участі в розгляді цієї справи в суді першої
інстанції  або  в  порядку  нагляду,  а так само в новому розгляді
справи   в   касаційній   інстанції   після   скасування   ухвали,
постановленої з його участю.
     Суддя, який брав участь у розгляді справи випорядку  нагляду,
не може брати участі в  розгляді  тієї  ж  справи  в  суді  першої
інстанції і  в  касаційному  порядку,  а  так  само  в  повторному
розгляді справи  в  порядку  нагляду,  якщо  пост  нову  (ухвалу),
винесену з його участю, скасовано.
     Суддя, який брав участь у розгляді справи в судовій колегії в
кримінальних справах  Верховного  Суду  України,  що  діяла як суд
першої, касаційної або наглядної інстанцій, не може брати участі в
розгляді  цієї справи на Пленумі Верховного Суду України. Участь у
розгляді справи на Пленумі не є  перешкодою  для  участі  судді  у
розгляді  тієї  ж  справи  у складі судової колегії в кримінальних
справах Верховного Суду України.
( Стаття 55 із змінами, внесеними згідно з Указом  ПВР  N  6834-10
від 16.04.84 )

     Стаття 56. Відвід судді

     При наявності обставин,  передбачених статтями 54 і 55  цього
Кодексу,   суддя   і   народний   засідатель  зобов'язані  заявити
самовідвід.  На  цих  же  підставах  відвід  судді  або  народному
засідателю    може    бути   заявлений   прокурором,   громадським
обвинувачем,  підсудним,  захисником,  громадським  захисником,  а
також  потерпілим  і  його  представником,  цивільним  позивачем і
цивільним відповідачем або їх представниками.
     Заяви про  відвід  подаються  до  початку  судового слідства.
Пізніша заява про відвід допускається у  випадках,  коли  підстава
для відводу стала відома після початку судового слідства.
( Стаття 56 із змінами, внесеними згідно з Указом  ПВР  N  6834-10
від 16.04.84 )

     Стаття 57. Порядок вирішення заявленого відводу

     Відвід, заявлений судді або народному засідателю, вирішується
іншими суддями без судді, якого відводять. Суддя, якого відводять,
має  право  дати  пояснення  з  приводу  заявленого  відводу.  При
рівності голосів суддя вважається відведеним.
     Відвід, заявлений  двом  суддям  або  всьому  складові  суду,
вирішується судом у  повному  складі  простою  більшістю  голосів.
Питання про відвід вирішується в нарадчій кімнаті.
     Заява про відвід судді, який  одноособово  розглядає  справу,
подається у письмовому вигляді не менш як за три дні  до  судового
розгляду  справи.  Відвід,  заявлений  судді,   який   одноособово
розглядає  справу,   вирішується   постановою   голови   районного
(міського) суду. Коли до складу районного (міського)  суду  обрано
одного суддю або коли відвід заявлено голові районного  (міського)
суду,   питання   про   відвід   вирішується   постановою   голови
міжрайонного   (окружного)   суду.   Відвід,   заявлений    голові
військового суду гарнізону,  який  одноособово  розглядає  справу,
вирішується постановою голови  чи  заступника  голови  військового
суду  регіону,  Військово-Морських  Сил.  В   такому   ж   порядку
вирішується питання про відвід, заявлений в судовому засіданні.
     У випадках, коли відведено головуючого суду, а також при його
самовідводі  слухання  справи  відкладається для заміни його іншим
суддею або справа передається до вищестоящого суду  для  вирішення
питання про її підсудність.
     В разі  відводу  народного  засідателя  останній  заміняється
іншим народним засідателем.
( Стаття 57 із змінами, внесеними згідно з Законами N 2464-12  від
17.06.92, N 4018-12 від 24.02.94 )

     Стаття 58. Відвід прокурора

     Правила, передбачені   статтями   54   і  56  цього  Кодексу,
стосуються прокурора. Проте коли прокурор брав участь у проведенні
попереднього  слідства  в справі,  у розгляді справи в суді першої
інстанції в касаційному  порядку  чи  в  порядку  нагляду,  то  ці
обставини не можуть бути підставою для відводу.
     Питання про відвід прокурора на попередньому слідстві вирішує
вищестоящий  прокурор,  а  в  суді  — суд,  який розглядає справу,
відповідно до правил, передбачених частинами 1 і 2 статті 57 цього
Кодексу.   Якщо  справа  розглядається  суддею  одноособово,   він
одноособово вирішує питання про відвід прокурора.
( Стаття 58 із змінами, внесеними згідно з Законами N 2464-12  від
17.06.92, N 2857-12 від 15.12.92 )


     Стаття 59. Обставини, що виключають участь у справі особи
                як громадського обвинувача

     Громадським обвинувачем  не  може  бути  особа,  коли  вона є
потерпілим,  цивільним  позивачем,  цивільним   відповідачем   або
родичем  кого-небудь  з  них,  коли  вона брала участь у справі як
свідок,  експерт,  спеціаліст,  перекладач, слідчий або особа, яка
провадила  дізнання,  а  також  коли  вона  особисто або її родичі
заінтересовані в результатах справи.
     При наявності  цих  обставин  особа  повинна  відмовитися від
виконання обов'язків громадського обвинувача в справі.  На цих  же
підставах  вона  може  бути усунута судом від участі в справі як з
власної  ініціативи,  так  і  за  клопотанням  учасників  судового
розгляду.
( Стаття 59 із змінами, внесеними згідно з Указом  ПВР  N  6834-10
від 16.04.84 )

     Стаття 60. Відвід слідчого і особи, яка провадить дізнання

     Слідчий і особа, яка провадить дізнання, підлягають відводу:
     1) коли вони є потерпілими,  свідками, цивільними позивачами,
цивільними  відповідачами або родичами кого-небудь з них,  а також
родичами обвинуваченого;
     2) коли вони брали участь у справі як експерти,  спеціалісти,
перекладачі,  захисники або  представники  інтересів  потерпілого,
цивільного позивача або цивільного відповідача;
     3) коли вони  або  їх  родичі  заінтересовані  в  результатах
справи;
     4) при наявності інших обставин,  які викликають сумнів у  їх
об'єктивності.
     При наявності  зазначених  підстав  слідчий  і   особа,   яка
провадить дізнання,  повинні заявити самовідвід,  не чекаючи заяви
про відвід.  За цими  підставами  відвід  слідчому  і  особі,  яка
провадить дізнання,  може бути заявлений обвинуваченим, потерпілим
і його представником,  цивільним позивачем, цивільним відповідачем
або їх представниками, а слідчому — і захисником.
     Заява про  відвід  або  самовідвід  слідчого  і  особи,   яка
провадить   дізнання,  подається  прокуророві,  який  розглядає  і
вирішує її протягом двадцяти чотирьох годин.
( Стаття 60 із змінами, внесеними згідно з Указом  ПВР  N  6834-10
від 16.04.84 )

     Стаття 61. Обставини, що виключають участь у справі
                захисника чи громадського захисника

     Захисником чи громадським захисником не може бути особа,  яка
брала участь у  даній  справі  як  слідчий,  особа,  що  провадила
дізнання,   прокурор,   громадський   обвинувач,  суддя,  секретар
судового засідання,  експерт, спеціаліст, представник потерпілого,
цивільного    позивача,   цивільного   відповідача,   особа,   яка
допитувалася  або  підлягає  допиту  як  свідок.   Захисником   чи
громадським  захисником  не  може бути також особа,  яка є родичем
кого-небудь із складу суду, обвинувача або потерпілого.
     Адвокат не  може  брати  участі  у справі як захисник також і
тоді,  коли він у даній справі подає або раніше  подавав  юридичну
допомогу  особі,  інтереси  якої  суперечать  інтересам особи,  що
звернулася з проханням про  ведення  справи,  або  коли  він  брав
участь  у  справі  як  перекладач  чи  понятий,  а  також  коли  в
розслідуванні або розгляді справи бере участь  посадова  особа,  з
якою адвокат перебуває у родинних стосунках.
     При наявності  цих  обставин  особа  повинна  відмовитися від
виконання обов'язків захисника в справі.  На цих же підставах вона
може  бути усунута від участі в справі органом дізнання,  слідчим,
прокурором, суддею або судом.
( Стаття 61 із змінами, внесеними згідно з Указом  ПВР  N  6834-10
від 16.04.84, Законом N 3780-12 від 23.12.93 )

     Стаття 62. Відвід перекладача, експерта, спеціаліста і
                секретаря судового засідання

     Правила, зазначені в  статті  54  цього  Кодексу,  стосуються
перекладача,  експерта, спеціаліста і секретаря судового засідання
з  тим  обмеженням,  що  їх  попередня  участь  у  цій  справі  як
перекладача,  експерта, спеціаліста і секретаря судового засідання
не може бути підставою для відводу.
     Відвід, заявлений  перекладачеві,  експертові і спеціалістові
під час провадження дізнання чи попереднього слідства, вирішується
особою,  яка провадить дізнання,  слідчим або прокурором.  Відвід,
заявлений  під  час   судового   розгляду   секретареві   судового
засідання,  перекладачеві, експертові і спеціалістові, вирішується
судом або суддею, який одноособово розглядає справу.
( Стаття 62 із змінами, внесеними згідно з  Указом  ПВР  N  117-08
від 30.08.71,  Законом N 2464-12 від 17.06.92 )

     Стаття 63. Обставини, що виключають участь у справі
                представника потерпілого, цивільного позивача і
                цивільного відповідача

     Представником потерпілого,  цивільного позивача і  цивільного
відповідача  не може бути особа,  яка брала участь у цій справі як
слідчий або особа,  що провадила дізнання,  прокурор,  громадський
обвинувач,    суддя,   секретар   судового   засідання,   експерт,
спеціаліст,  захисник, особа, яка допитувалась або підлягає допиту
як свідок,  а також особа, що є родичем кого-небудь із складу суду
або обвинувача.
     Адвокат не   може   брати  участі  у  справі  як  представник
потерпілого,  цивільного позивача і цивільного відповідача також і
за обставин, зазначених у частині 2 статті 61 цього Кодексу.
     При наявності цих  обставин  особа  повинна  відмовитися  від
виконання обов'язків представника потерпілого, цивільного позивача
або цивільного відповідача в даній справі.  На  цих  же  підставах
вона може бути усунута від участі в справі слідчим, прокурором або
судом.
( Стаття 63 із змінами, внесеними згідно з Указом  ПВР  N  6834-10
від 16.04.84 )
                           Г л а в а  5

                              ДОКАЗИ

     Стаття 64. Обставини, що підлягають доказуванню в
                кримінальній справі

     При провадженні попереднього слідства,  дізнання  і  розгляді
кримінальної справи в суді підлягають доказуванню:
     1) подія  злочину  (час,  місце,  спосіб  та  інші  обставини
вчинення злочину);
     2) винність  обвинуваченого  у  вчиненні  злочину  і   мотиви
злочину;
     3) обставини,   що   впливають   на   ступінь   і    характер
відповідальності   обвинуваченого,  а  також  інші  обставини,  що
характеризують особу обвинуваченого;
     4) характер  і  розмір  шкоди,  завданої  злочином,  а  також
розміри витрат закладу охорони здоров'я на  стаціонарне  лікування
потерпілого від злочинного діяння.
( Стаття 64 із змінами, внесеними згідно з  Указом  ПВР  N  117-08
від 30.08.71, Законом N 3132-12 від 22.04.93 )

     Стаття 65. Докази

     Доказами в  кримінальній  справі  є  всякі фактичні дані,  на
підставі  яких  у  визначеному  законом  порядку  орган  дізнання,
слідчий  і  суд  встановлюють  наявність або відсутність суспільно
небезпечного діяння,  винність особи,  яка вчинила це  діяння,  та
інші  обставини,  що  мають  значення  для  правильного  вирішення
справи.
     Ці дані   встановлюються:   показаннями  свідка,  показаннями
потерпілого,      показаннями      підозрюваного,      показаннями
обвинуваченого, висновком експерта, речовими доказами, протоколами
слідчих і судових дій та іншими документами.
( Стаття 65 із змінами, внесеними згідно з Указом  ПВР  N  6834-10
від 16.04.84 )

     Стаття 66. Збирання і подання доказів

     Особа, яка провадить дізнання,  слідчий,  прокурор  і  суд  в
справах,  які  перебувають  в  їх провадженні,  вправі викликати в
порядку,  встановленому цим Кодексом,  будь-яких осіб як свідків і
як  потерпілих  для  допиту  або  як експертів для дачі висновків;
вимагати від підприємств,  установ,  організацій, посадових осіб і
громадян   пред'явлення   предметів   і   документів,  які  можуть
встановити необхідні в справі фактичні дані;  вимагати  проведення
ревізій.  Виконання  цих  вимог  є обов'язковим для всіх громадян,
підприємств, установ і організацій.
     Докази можуть бути подані підозрюваним,  обвинуваченим,  його
захисником,   обвинувачем,   потерпілим,   цивільним    позивачем,
цивільним  відповідачем  і  їх представниками,  а також будь-якими
громадянами, підприємствами, установами і організаціями.
( Стаття 66 із змінами, внесеними згідно з Указом  ПВР  N  6834-10
від 16.04.84 )

     Стаття 67. Оцінка доказів

     Суд, прокурор,  слідчий  і  особа,  яка  провадить  дізнання,
оцінюють  докази за своїм внутрішнім переконанням,  що грунтується
на всебічному,  повному  і  об'єктивному  розгляді  всіх  обставин
справи в їх сукупності, керуючись законом.
     Ніякі докази для  суду,  прокурора,  слідчого  і  особи,  яка
провадить дізнання,  не мають наперед встановленої сили.
( Стаття 67 із змінами, внесеними згідно з Законом N  2857-12  від
15.12.92 )

     Стаття 68. Показання свідків

     Як свідок може бути викликана кожна особа, про яку є дані, що
їй відомі обставини, які відносяться до справи.
     Свідок може бути  допитаний  про  обставини,  які  підлягають
встановленню   по  даній  справі,  в  тому  числі  про  факти,  що
характеризують особу обвинуваченого  або  підозрюваного,  та  його
взаємовідносини з ними.
     Не можуть бути доказами дані,  повідомлені  свідком,  джерело
яких  невідоме.  Якщо  показання свідка базуються на повідомленнях
інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані.
( Стаття 68 із змінами, внесеними згідно з Указом  ПВР  N  6834-10
від 16.04.84 )

     Стаття 69. Особи, які не підлягають допиту як свідки

     Не можуть бути допитані як свідки:
     1) захисник підозрюваного,  обвинуваченого чи підсудного  про
обставини, які стали йому відомі у зв'язку з виконанням обов'язків
захисника;
     2) адвокат,   представник   професійної   спілки   та   іншої
громадської організації про обставини,  які стали  йому  відомі  в
зв'язку  з  виконанням  ним  обов'язків  представника потерпілого,
цивільного позивача і цивільного відповідача;
     3) особи,  які  в  зв'язку  з своїми фізичними або психічними
вадами нездатні правильно сприймати обставини,  які мають значення
для справи, і давати про них показання.
     Нездатність осіб правильно  сприймати  обставини,  які  мають
значення для справи, встановлюється експертизою.
( Стаття 69 із змінами, внесеними згідно з Указом  ПВР  N  6834-10
від 16.04.84,  Законом N 3780-12 від 23.12.93 )

     Стаття 69-1.  Права свідка

     Свідок має право:

     1) давати  показання  рідною мовою або іншою мовою,  якою він
вільно володіє, і користуватися допомогою перекладача;
     2) заявляти відвід перекладачу;
     3) знати у зв'язку з чим і у якій справі він допитується;
     4) власноручно викладати свої показання в протоколі допиту;
     5) користуватися нотатками і документами при дачі показань  у
тих  випадках,  коли показання стосуються будь-яких розрахунків та
інших даних, які йому важко тримати в пам'яті;
     6) відмовитися давати показання щодо себе,  членів  сім'ї  та
близьких родичів;
     7) знайомитися  з  протоколом допиту і клопотати про внесення
до нього змін,  доповнень і  зауважень,  власноручно  робити  такі
доповнення і зауваження;
     8) подавати скарги прокурору на дії дізнавача і слідчого;
     9) одержувати відшкодування витрат, пов'язаних з викликом для
дачі показань.
     У разі наявності відповідних  підстав  свідок  має  право  на
забезпечення  безпеки  шляхом  застосування заходів,  передбачених
законом і в порядку,  передбаченому статтями  52-1  -  52-5  цього
Кодексу.

(  Кодекс  доповнено  статтею  69-1  згідно  із Законом N 1381-XIV
( 1381-14 ) від 13.01.2000 )

     Стаття 70. Обов'язки свідка

     Особа, викликана  органом дізнання,  слідчим,  прокурором або
судом як свідок,  зобов'язана з'явитися в зазначені місце і час  і
дати правдиві показання про відомі їй обставини в справі.
     Якщо свідок не з'явиться без поважних причин, орган дізнання,
слідчий,  прокурор  або  суд  мають право застосувати привід через
органи внутрішніх справ в порядку,  передбаченому статтями  135  і
136 цього Кодексу.
     У випадку,  передбаченому в частині 2 цієї статті, суд вправі
також   накласти   на   свідка   грошове   стягнення  до  половини
мінімального  розміру  заробітної  плати.  Питання   про   грошове
стягнення  вирішується  судом  у  судовому  засіданні при розгляді
справи,  по якій свідок викликався.  Воно  може  бути  вирішено  в
іншому судовому засіданні з викликом цього свідка. Його неявка без
поважних причин не перешкоджає розглядові питання  про  накладення
грошового  стягнення.
( Стаття 70 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР  N  6834-10
від 16.04.84, N  8627-10  від  20.03.85,  Законом  N  2857-12  від
15.12.92 )

     Стаття 71. Відповідальність свідка

     За дачу завідомо неправдивих показань свідок несе кримінальну
відповідальність за  статтею  178  Кримінального  кодексу  України
( 2002-05 ).
     За злісне ухилення від явки до суду, до органів  попереднього
слідства або дізнання свідок несе відповідальність  відповідно  за
частиною 1 статті 185-3 або  статтею  185-4  Кодексу  України  про
адміністративні правопорушення ( 80731-10 ),  а  за  відмову  дати
показання  про  відомі  обставини  в  справі  —  за  статтею   179
Кримінального Кодексу України.
( Стаття 71 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР  N  6834-10
від 16.04.84, N 9166-11 від 04.05.90 )

     Стаття 72. Показання потерпілого

     Потерпілий зобов'язаний  з'явитися  за  викликом  особи,  яка
провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду.
     Потерпілий може бути допитаний про обставини,  які підлягають
встановленню   по  даній  справі,  в  тому  числі  про  факти,  що
характеризують особу обвинуваченого  або  підозрюваного,  та  його
взаємовідносини  з  ними.  Не  можуть  бути  доказами  повідомлені
потерпілим дані, джерело яких невідоме.
     Якщо потерпілий  не  з'явиться  без  поважних  причин,  орган
дізнання,  слідчий,  прокурор  або  суд  мають  право  застосувати
привід у порядку, передбаченому статтями 135 і 136 цього Кодексу.
     За злісне ухилення від явки до суду, до органів  попереднього
слідства або дізнання потерпілий несе відповідальність  відповідно
за частиною 1 статті 185-3 або статтею 185-4 Кодексу  України  про
адміністративні правопорушення, а  за  дачу  завідомо  неправдивих
показань — за статтею 178 Кримінального Кодексу України.
( Стаття 72 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР  N  6834-10
від 16.04.84, N 9166-11 від 04.05.90 )
     Стаття 73. Показання  підозрюваного

     Підозрюваний вправі давати показання з приводу  обставин,  що
стали  підставою  для його затримання або застосування запобіжного
заходу,  а також з приводу всіх інших  відомих  йому  обставин  по
справі.
     Показання підозрюваного   підлягають   перевірці.    Визнання
підозрюваним своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення
лише при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів,  що є  в
справі.
( Стаття 73 із змінами, внесеними згідно з Указом  ПВР  N  6834-10
від 16.04.84 )

     Стаття 74. Показання обвинуваченого

     Обвинувачений вправі  давати  показання по пред'явленому йому
обвинуваченню,  а також з приводу всіх інших відомих йому обставин
у справі і доказів, що є в справі.
     Показання обвинуваченого,  в тому числі й такі,  в  яких  він
визнає себе винним,  підлягають перевірці.  Визнання обвинуваченим
своєї вини може бути покладено в  основу  обвинувачення  лише  при
підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, що є в справі.
( Стаття 74 із змінами, внесеними згідно з  Указом  ПВР  N  117-08
від 30.08.71 )

     Стаття 75. Висновок експерта

     Експертиза призначається   у  випадках,  коли  для  вирішення
певних питань при провадженні в справі потрібні наукові,  технічні
або інші спеціальні знання.
     Як експерт  може  бути  викликана  будь-яка  особа,  що   має
необхідні   знання  для  дачі  висновку  з  досліджуваних  питань.
Питання,  які ставляться експертові,  і його висновок  по  них  не
можуть виходити за межі спеціальних знань експерта.
     Експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту
відповідальність.   У   разі   необхідності  в  справі  може  бути
призначено декількох експертів, які дають загальний висновок. Коли
експерти  не  дійшли згоди,  то кожний з них складає свій висновок
окремо.
     Висновок експерта   для   особи,   яка   провадить  дізнання,
слідчого,  прокурора і суду не є обов'язковим,  але незгода з  ним
повинна бути мотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку.
     Якщо експертиза буде визнана неповною або  не  досить  ясною,
може  бути  призначена додаткова експертиза,  яка доручається тому
самому або іншому експертові.
     Коли висновок експерта буде визнано необгрунтованим чи таким,
що суперечить іншим матеріалам справи або інакше викликає  сумніви
в його правильності, може бути призначена повторна експертиза, яка
доручається іншому експертові або іншим експертам.
     Не можуть бути експертами особи,  які перебувають у службовій
або іншій  залежності  від  обвинуваченого,  потерпілого  або  які
раніше були ревізорами в справі.

     Стаття 76. Обов'язкове призначення експертизи

     Експертиза призначається обов'язково:
     1) для встановлення причин смерті;
     2) для встановлення тяжкості і характеру тілесних ушкоджень;
     3) для  визначення   психічного   стану   підозрюваного   або
обвинуваченого при наявності в справі даних, які викликають сумнів
щодо його осудності;
     4) для  встановлення  статевої  зрілості потерпілої в справах
про  злочини,  передбачені  статтею  120   Кримінального   кодексу
України;
     5) для  встановлення  віку  підозрюваного або обвинуваченого,
якщо це має значення для вирішення питання  про  його  кримінальну
відповідальність  і  якщо  про  це  немає відповідних документів і
неможливо їх одержати.
(  Стаття  76  із  змінами,  внесеними  згідно  з  Указом  ПВР від
27.06.61 )

     Стаття 77. Обов'язки і права експерта

     Особа, яка призначена  експертом,  зобов'язана  з'явитися  за
викликом і дати правильний висновок на поставлені запитання.
     За злісне ухилення від явки  до суду, до органів попереднього
слідства  або дізнання експерт несе відповідальність відповідно за
частиною 2 статті  185-3  або  статтею 185-4 Кодексу  України  про
адміністративні  правопорушення,  а  за дачу завідомо неправдивого
висновку  або  за  відмову  без  поважних  причин  від   виконання
покладених  на  нього  обов'язків — відповідно за статтями 178  чи
179 Кримінального Кодексу України.
     Експерт має право:  ознайомлюватися з матеріалами справи, які
стосуються експертизи;  порушувати  клопотання  про  представлення
нових матеріалів,  необхідних для дачі висновку;  з дозволу особи,
яка  провадить  дізнання,  слідчого,  прокурора  або   суду   бути
присутнім  при провадженні допитів та інших слідчих дій і задавати
особам, що допитуються, запитання, які стосуються експертизи, а за
наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки.
     Якщо питання,  поставлене  перед експертом,  виходить за межі
його компетенції або якщо надані  йому  матеріали  недостатні  для
дачі  висновку,  експерт  у  письмовій формі повідомляє орган,  що
призначив експертизу, про неможливість дати висновок.
( Стаття 77 із змінами, внесеними згідно з Указом  ПВР  N  9166-11
від 04.05.90, Законом N 1381-XIV ( 1381-14 ) від 13.01.2000 )
     Стаття 78. Речові докази

     Речовими доказами є предмети,  які  були  знаряддям  вчинення
злочину,   зберегли  на  собі  сліди  злочину  або  були  об'єктом
злочинних дій,  гроші,  цінності та інші  речі,  нажиті  злочинним
шляхом,  і  всі  інші  предмети,  які  можуть  бути  засобами  для
розкриття  злочину  і  виявлення  винних  або   для   спростування
обвинувачення чи пом'якшення відповідальності.
( Стаття 78 із змінами, внесеними згідно з Указом  ПВР  N  6834-10
від 16.04.84 )

     Стаття 79.  Зберігання речових доказів

     Речові докази  повинні  бути  уважно оглянуті,  по можливості
сфотографовані, докладно описані в протоколі огляду і приєднані до
справи   постановою   особи,  яка  провадить  дізнання,  слідчого,
прокурора або ухвалою суду. Речові докази зберігаються при справі,
за  винятком  громіздких  предметів,  які  зберігаються  в органах
дізнання,  попереднього слідства і  в  суді  або  передаються  для
зберігання відповідному підприємству, установі чи організації.
     При передачі   справи   від   одного   органу   дізнання   чи
попереднього слідства до іншого, направленні справи прокуророві чи
до суду,  а так само при передачі справи з одного суду  до  іншого
речові докази передаються разом із справою.
     В окремих випадках речові докази  можуть  бути  до  вирішення
справи в суді повернуті їх володільцям,  якщо це можливо без шкоди
для успішного провадження в справі.
( Стаття 79 із змінами, внесеними згідно згідно  з  Указом  ПВР  N
6834-10 від 16.04.84 )

     Стаття 80. Строки зберігання речових доказів

     Речові докази зберігаються до набрання вироком законної  сили
або  до  закінчення  строку  оскарження  постанови  чи  ухвали про
закриття справи.
     Документи —  речові  докази  повинні зберігатися весь час при
справі,  а  заінтересованим  особам,  підприємствам,  установам  і
організаціям за їх клопотанням видаються копії цих документів.
     У тих випадках,  коли виникає спір  про  право  власності  на
предмети,  які є речовими доказами,  вони зберігаються поки набере
законної сили рішення суду,  винесене по даному  спору  в  порядку
цивільного судочинства.
     Речові докази,  які можуть швидко зіпсуватися і які не можуть
бути   повернуті   володільцеві,   негайно   здаються  відповідним
державним або  кооперативним  організаціям  для  реалізації.  Коли
потім  виникне  необхідність  у  поверненні  речових  доказів,  то
організації, які їх одержали, повертають взамін такі самі речі або
сплачують  їх  вартість  по  державних цінах,  що існують в момент
повернення.

     Стаття 81. Вирішення питання про речові докази

     Питання про речові докази  вирішується  вироком,  ухвалою  чи
постановою   суду   або   постановою  органу  дізнання,  слідчого,
прокурора про закриття справи, при цьому:
     1) знаряддя     злочину,    що    належать    обвинуваченому,
конфіскуються;
     2) речі,  вилучені з обігу, передаються відповідним установам
або знищуються;
     3) речі,  які  не  мають  ніякої  цінності  і  не можуть бути
використані,  знищуються,  а у випадках, коли заінтересовані особи
просять про це, можуть бути передані їм;
     4) гроші,  цінності та інші речі,  нажиті  злочинним  шляхом,
передаються в доход держави;
     5) гроші,  цінності та інші речі, які були об'єктом злочинних
дій,   повертаються   їх   законним  володільцям,  а  якщо  їх  не
встановлено, то ці гроші, цінності та речі переходять у  власність
держави.
     Спір про  належність   речей,   що   підлягають   поверненню,
вирішується в порядку цивільного судочинства.

     Стаття 82. Протоколи слідчих і судових дій

     Протоколи слідчих  і  судових  дій,  складені  і  оформлені в
порядку,  передбаченому цим Кодексом, є джерелом доказів, оскільки
в  них  підтверджуються  обставини і факти,  що мають значення для
вирішення справи.

     Стаття 83. Документи

     Документи є  джерелом  доказів,  якщо  в  них  викладені  або
засвідчені  обставини,  які  мають  значення  для  справи.  У  тих
випадках,  коли документи мають ознаки,  вказані в статті 78 цього
Кодексу, вони є речовими доказами.

                           Г л а в а  6

                            ПРОТОКОЛИ

     Стаття 84. Обов'язковість ведення протоколу

     При провадженні слідчих дій під час попереднього  слідства  і
дізнання, в судових і в разі необхідності в розпорядчих засіданнях
суду першої інстанції, а також у засіданні Пленуму Верховного Суду
України  ведуться  протоколи.
( Стаття 84 із змінами, внесеними згідно з Указом  ПВР  N  8627-10
від 20.03.85 )

     Стаття 85. Протокол слідчої дії

     В протоколі  про  кожну  слідчу  дію  повинні бути зазначені:
місце і дата його складання;  посади і прізвища осіб, що проводять
дію;  прізвища  осіб,  які  брали участь у проведенні слідчої дії,
адреси  цих  осіб;  роз'яснення  їх  прав  і   обов'язків;   зміст
проведеної слідчої дії,  час її початку і закінчення;  всі істотні
для  справи обставини, виявлені при виконанні даної слідчої дії. З
метою нерозголошення даних про особу, щодо якої застосовані заходи
безпеки,  у  протоколах слідчих дій, передбачених статтями 95, 96,
107,  145,  170,  171,  173  та  176  цього  Кодексу,  обмежуються
відомості про цю особу в порядку, передбаченому статтею 52-3 цього
Кодексу.
     Протокол зачитується   всім   особам,   що   брали  участь  у
проведенні слідчої дії, при цьому їм роз'яснюється їх право робити
зауваження.  Зазначені  особи  можуть  ознайомитися  з  протоколом
особисто.
     Вставки і поправки повинні бути застережені в протоколі перед
підписами.
     Протокол підписують:   особа,   яка   провадила  слідчу  дію,
допитана  особа,  а  також  перекладач,  поняті,  якщо  вони  були
присутні,  та  інші  особи,  які  були присутні або брали участь у
проведенні цієї дії. Якщо хто-небудь з цих осіб через фізичні вади
або  з  інших  причин не може особисто підписати протокол,  то для
підписання протоколу запрошується  стороння  особа.  До  протоколу
можуть бути додані фотознімки,  матеріали звукозапису, кінозйомок,
відеозапису, плани, схеми, зліпки та інші матеріали, які пояснюють
його зміст.
     Коли особа,  що  брала  участь  в  проведенні  слідчої   дії,
відмовиться  підписати протокол,  то це зазначається в протоколі і
стверджується підписом особи, яка провадила слідчу дію.
( Стаття 85  із  змінами,  внесеними  згідно  з  Указами  ПВР  від
18.01.66,  N  6834-10 від 16.04.84, Законом N 1381-XIV ( 1381-14 )
від 13.01.2000 )

     Стаття 85-1. Застосування звукозапису при провадженні
                  попереднього і судового слідства

     Звукозапис може  застосовуватися  при  допиті  підозрюваного,
обвинуваченого,  свідка і потерпілого,  очній ставці, пред'явленні
для  впізнання,  відтворенні  обстановки  і  обставин події та при
проведенні інших слідчих дій під час попереднього розслідування, а
також при розгляді справи в суді.
     При проведенні слідчих дій з застосуванням звукозапису про це
повідомляються  всі учасники слідчої дії до її початку.  Фонограма
повинна містити відомості,  зазначені у частині 1 статті 85  цього
Кодексу,  та відбивати весь хід слідчої дії. Повторення спеціально
для звукозапису будь-якої частини слідчої дії в ході її проведення
не дозволяється.
     Перед закінченням    слідчої    дії    звукозапис    повністю
відтворюється  учасникам  цієї  дії.  Висловлені ними зауваження і
доповнення до звукозапису заносяться на фонограму.
     Протокол слідчої дії, проведеної з застосуванням звукозапису,
складається  з  додержанням  правил  цього  Кодексу.  В  протоколі
повинно  бути  також  зазначено  про  застосування  звукозапису  і
повідомлення про це учасників слідчої дії,  про технічні засоби та
умови  звукозапису,  про відтворення звукозапису учасникам слідчої
дії  та  їх  заяви  з  приводу  застосування   звукозапису.   Якщо
звукозапис  застосовувався  під  час  судового  розгляду   справи,
відповідні відомості повинні бути зазначені у  протоколі  судового
засідання.
     В разі відтворення звукозапису показань при проведенні  іншої
слідчої  дії  про  це зазначається у протоколі відповідної слідчої
дії.  При  проведенні   очної   ставки   відтворення   звукозапису
попередніх показань учасників очної ставки допускається лише після
дачі ними показань на очній ставці та занесення їх до протоколу.
     При пред'явленні   учасникам   процесу  матеріалів  справи  у
зв'язку  з  закінченням  попереднього   розслідування   звукозапис
відтворюється обвинуваченому і його захиснику, а в разі клопотання
— і іншим  учасникам  процесу.  Фонограма  в  опечатаному  вигляді
зберігається при справі.
     Під час судового розгляду  відтворення  звукозапису  показань
здійснюється  за правилами, зазначеними у статтях 301 та 306 цього
Кодексу.  Відтворення звукозапису в суді дозволяється  лише  після
попереднього  оголошення  показань,  що зафіксовані у відповідному
протоколі слідчої дії або протоколі судового засідання.
( Кодекс доповнено статтею 85-1 згідно з Указом ПВР N  117-08  від
30.08.71 )

     Стаття 85-2. Застосування кінозйомки, відеозапису при
                  проведенні слідчої дії

     Кінозйомка, відеозапис  можуть застосовуватися при проведенні
огляду,  обшуку,  відтворенні обстановки і обставин події  та  при
проведенні інших слідчих дій.
     Учасники слідчої   дії   повідомляються   про    застосування
кінозйомки,  відеозапису до початку цієї дії. Після зйомки, запису
та виготовлення кінострічки, відеострічки вони демонструються всім
учасникам  слідчої  дії,  про  що  складається  окремий  протокол.
Процесуальне оформлення  застосування  кінозйомки,  відеозапису  і
демонстрування  кінострічки,  відеострічки  при  проведенні  іншої
слідчої  дії,  пред'явленні  матеріалів   справи   в   зв'язку   з
закінченням  попереднього розслідування,  а також під час судового
розгляду провадиться відповідно до  правил,  передбачених  статтею
85-1 цього Кодексу.
( Кодекс доповнено статтею 85-2 згідно з Указом ПВР N  117-08  від
30.08.71, із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6834-10  від
16.04.84 )

     Стаття 86. Протокол розпорядчого засідання

     В протоколі  розпорядчого  засідання  повинні бути зазначені:
місце і час засідання суду,  назва  суду,  склад  суду,  секретар,
прокурор,  справа,  яка  розглядається,  короткий  зміст доповіді,
думка прокурора  та  короткий  зміст  його  висновку,  коли  такий
дається,  і всі дії суду в тому порядку, в якому вони відбувалися,
клопотання і заяви осіб, що беруть участь у засіданні.
     Протокол веде  секретар,  підписують  протокол  головуючий  і
секретар.

     Стаття 87. Протокол судового засідання

     Протокол судового  засідання  веде  секретар.   У   протоколі
обов'язково  зазначаються:  місце  і  час  початку  та  закінчення
судового засідання, назва і склад суду; справа, яка розглядається;
секретар,   прокурор,  громадський  обвинувач,  підсудний  і  його
захисник,  громадський захисник,  потерпілий,  цивільний  позивач,
цивільний  відповідач  та  їх представники,  експерт,  спеціаліст,
перекладач;  свідки,  що з'явились, і свідки, які не з'явились, та
причина  їх  неявки;  докладні дані про особу підсудного,  про час
одержання ним обвинувального висновку; роз'яснення підсудному його
прав; роз'яснення прав і обов'язків іншим особам, які брали участь
у справі;  ухвали  суду,  прийняті  на  місці;  всі  розпорядження
головуючого  і дії суду в тому порядку,  в якому вони відбувалися;
всі заяви,  прохання і клопотання осіб,  що брали участь у справі;
докладний  зміст  записаних  у  першій  особі показань підсудного,
потерпілого і свідків;  відповіді експерта на додаткові запитання;
послідовність  і короткий зміст судових дебатів;  зміст останнього
слова підсудного;  вказівка про проголошення вироку і  роз'яснення
порядку і строків його оскарження, а також роз'яснення засудженому
права на подання клопотання про помилування.
     Протокол повинен  бути  складений  і  підписаний головуючим і
секретарем протягом трьох діб.
( Стаття 87 із змінами, внесеними згідно з Указом  ПВР  N  6834-10
від 16.04.84, Законом N 1483-III ( 1483-14 ) від 22.02.2000 )


     Стаття 88. Зауваження на протокол судового засідання

     Обвинувач, підсудний,   потерпілий   і   його    представник,
цивільний  позивач,  цивільний  відповідач  або  їх  представники,
захисник,  які брали участь у судовому засіданні,  протягом  трьох
діб  з  дня  складення  протоколу мають право ознайомитися з ним і
подати письмові зауваження,  вказавши на його  неправильність  або
неповноту.
     Суддя, який головував у судовому засіданні,  розглядає подані
зауваження і в разі згоди з ними посвідчує їх правильність.
     При незгоді головуючого  з  зауваженнями  вони  вносяться  на
розгляд судового засідання, як правило, в тому ж складі суду, який
розглядав справу,  а якщо це неможливо,  зауваження  розглядаються
судом,  в складі якого повинні бути двоє з суддів,  які розглядали
цю справу.  В судовому засіданні можуть брати  участь  особи,  які
подали  зауваження  на  протокол.  Коли справа розглядалась суддею
одноособово,  він одноособово  розглядає  зауваження  на  протокол
судового засідання.
     Розглянувши зауваження,  суд виносить  мотивовану  ухвалу,  а
суддя  —  постанову,  якою  посвідчує  правильність  зауважень або
відхиляє їх.
     Зауваження на  протокол  і  ухвала  суду чи постанова судді у
всіх випадках приєднуються до справи.
( Стаття 88 із змінами, внесеними згідно з Указами  ПВР  N  117-08
від 30.08.71, N  6834-10  від  16.04.84,  Законом  N  2464-12  від
17.06.92 )
                           Г л а в а  7

                      СТРОКИ І СУДОВІ ВИТРАТИ

     Стаття 89. Обчислення строків

     Строки, встановлені   цим  Кодексом,  обчислюються  годинами,
добами (днями) і місяцями.  При обчисленні строків не беруться  до
уваги той день і та година, від яких починається строк.
     При обчисленні строку добами строк закінчується о  24  годині
останньої доби.  Якщо відповідну дію  належить провести в суді або
в органах дізнання і попереднього слідства,  то строк закінчується
у встановлений час закінчення робочого дня в цих установах.
     При обчисленні  строків   місяцями   строк   закінчується   у
відповідне  число  останнього  місяця.
     Якщо  закінчення  строку  припадає  на  неробочий  день,   то
останнім днем  строку  вважається  наступний  робочий  день.  Якщо
закінчення строку, який обчислюється  місяцями,  припадає  на  той
місяць, який не має відповідного числа, то  строк  закінчується  в
останній день цього місяця.
     Строк не  вважається  пропущеним,  коли  скаргу   або   інший
документ  здано  до  закінчення  строку на пошту,  а для осіб,  що
тримаються під вартою,  — коли скаргу або  інший  документ   здано
адміністрації місця попереднього ув'язнення.
( Стаття 89 із змінами, внесеними згідно з Указом  ПВР  N  6834-10
від 16.04.84 )

     Стаття 90. Поновлення строку

     Пропущений з поважних причин строк повинен бути поновлений за
клопотанням  заінтересованої  особи  постановою  органу  дізнання,
слідчого, прокурора або ухвалою суду, постановою судді.
     Подача клопотання про поновлення пропущеного  строку  зупиняє
виконання  рішення,  оскарженого з пропуском строку,  до вирішення
питання про поновлення строку.
( Стаття 90 із змінами, внесеними згідно з Законом N  2464-12  від
17.06.92 )

     Стаття 91. Судові витрати

     Судові витрати складаються:
     1) із сум, що видані і мають бути видані свідкам, потерпілим,
експертам, спеціалістам, перекладачам і понятим;
     2) із   сум,   витрачених   на   зберігання,   пересилання  і
дослідження речових доказів;
     3) з   інших   витрат,   що   їх   зробили  органи  дізнання,
попереднього слідства і суд при провадженні у даній справі.
( Стаття 91 із змінами, внесеними згідно з Указом  ПВР  N  6834-10
від 16.04.84 )

      Стаття 92. Відшкодування витрат свідкам, потерпілим,
                 законним представникам   потерпілих,
                 експертам, спеціалістам, перекладачам і понятим

     Свідки,   потерпілі,   законні    представники    потерпілих,
перекладачі,  експерти,  спеціалісти  і  поняті  мають  право   на
відшкодування їм витрат по явці за  викликом  в  органи  дізнання,
попереднього слідства, прокуратури і до суду.
     За переліченими  вище особами зберігається середній заробіток
по місцю роботи за час,  витрачений у зв'язку з явкою за викликом.
Особам,   які   не  є  робітниками  чи  службовцями,  виплачується
винагорода за відрив їх від занять.
     Експерти, спеціалісти і перекладачі,  крім того,  мають право
на  винагороду  за  виконання  своїх  обов'язків,  якщо  виконання
дорученої їм роботи не входить в їх обов'язок по службі.
     Зазначені виплати  провадяться  з  коштів  органів  дізнання,
попереднього  слідства  і суду.  Порядок виплати і розмір сум,  що
підлягають виплаті, визначаються відповідною інструкцією.
( Стаття 92 із змінами, внесеними згідно з Указами  ПВР  N  117-08
від 30.08.71, N 6834-10 від  16.04.84,  Законом  N  360/95-ВР  від
05.10.95 )

     Стаття 93. Відшкодування судових витрат та оплата праці
                адвокатів

     Судові витрати  покладаються  на  засуджених,  крім  сум,  що
видані і  мають  бути  видані  перекладачам,  або  приймаються  на
рахунок держави.
     При визнанні підсудного винним суд постановляє стягти з нього
судові витрати.  В тому разі, якщо винними буде визнано  декількох
осіб,  суд постановляє,  в якому розмірі  повинні  бути   стягнені
витрати  з  кожного  з  них,  ураховуючи при цьому ступінь вини та
майновий стан засуджених.
     Якщо підсудний  буде  визнаний  винним,  але  звільнений  від
покарання, суд має право покласти на нього судові витрати.
     При закритті  справи  у  зв'язку  з примиренням потерпілого з
обвинуваченим у справах про злочини,  зазначені в частині 1 статті
27 цього Кодексу, суд може покласти судові витрати на одного з них
або на обох.
     Судові витрати в разі неспроможності особи, з якої вони мають
бути стягнуті,  а також судові витрати,  пов'язані з виплатою  сум
перекладачеві, приймаються на рахунок держави.
     Якщо у випадку,  передбаченому частиною четвертою  статті  47
цього   Кодексу,  оплата  праці  захисника  по  поданню  юридичної
допомоги була проведена за рахунок держави,  відшкодування  витрат
державі може бути покладено на засудженого.
( Стаття 93 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР  N  1851-09
від 23.03.77, N 6834-10  від  16.04.84  та  згідно  з  Законами  N
2464-12 від 17.06.92, N 3780-12 від 23.12.93 )

     Стаття 93-1. Відшкодування витрат на стаціонарне
                   лікування особи, яка потерпіла від злочину

     Кошти, витрачені  закладом  охорони  здоров'я  на стаціонарне
лікування  особи,  потерпілої  від  злочину  за  винятком  випадку
завдання  такої шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або в
стані сильного душевного хвилювання,  що раптово виникло внаслідок
протизаконного  насильства  чи  тяжкої  образи з боку потерпілого,
стягуються судом при поставленні вироку за позовом закладу охорони
здоров'я,  органу  Міністерства  фінансів  України або прокурора в
порядку,  передбаченому статтею 28 та частинами другою  і  третьою
статті 93 цього Кодексу.
     Якщо позов не було пред'явлено,  суд при постановленні вироку
вправі з власної ініціативи вирішити питання про відшкодування цих
витрат.
     У разі,   коли   при   постановленні   вироку   рішення   про
відшкодування  коштів,   витрачених   на   стаціонарне   лікування
потерпілого,  не було прийнято, стягнення їх провадиться в порядку
цивільного судочинства  за  позовом  осіб,  зазначених  у  частині
першій цієї статті.
     У такому ж порядку  відшкодовуються  витрати  на  стаціонарне
лікування  особи,  яка  постраждала від злочинного діяння,  в разі
закриття кримінальної справи чи  відмови  у  порушенні  справи  за
обставин,  передбачених пунктами 3, 4, 6  частини першої статті 6,
статтями 7, 7-2, 8, 9 і 10 цього Кодексу.
( Кодекс доповнено  статтею  93-1  згідно  з Законом N 3132-12 від
22.04.93 ).

источник: сайт Верховной Рады Украины (http://www.rada.kiev.ua)